Сталінград Порошенка й Путіна

http://www.pravda.com.ua/articles/2014/09/4/7036685/

Путін досяг фінішного плацдарму. Він не може йти далі. Він не може відступити. Він не зможе довго залишатись на місці.

І. Путіну не потрібна масштабна окупація України

По-перше, окупація значних територій означатиме необхідність взяти ці території на утримання.

Утримувати навіть Донбас, і без воєнної розрухи дотаційний, стагануюча російська економіка просто не в змозі. Навіть Крим Росія не може утримувати без великої напруги.

Якщо Росія окупує хоча би Донбас – її економіка "ляже" за лічені роки. За економікою відразу обвалиться соціалка. А це означатиме кінець влади Путіна.

Із цієї ж причини Путіну не потрібні й псевдодержави на Сході України – бо їх також доведеться утримувати Росії.

По-друге, якщо Росія вторгнеться далеко вглиб українських територій – Україні втрачати вже буде нічого. І вона запросто на повних підставах зможе перекрити російський газ Європі.

Недопущення такого сценарію є вже не тільки моральним обов'язком, але й шкурним інтересом Європи. З усіма наслідками, що звідси витікають.

Таким чином, масштабна окупація України з просуванням далеко вглиб її територій можлива лише у випадку, коли Путін вирішить, що його боротьба за збереження влади остаточно програна, і він захоче наостанок "помирать, так с музыкой!"

ІІ. Путін не може залишити Україну в спокої

По-перше, для путінської влади смертельно небезпечний курс України в Європу

По-друге, для ВВП дуже важливо показово покарати українців за прецедент непокори самодуру-монарху, у якого швидко перетворювався копіюючий Путіна Янукович. У Кремлі небезпідставно можуть вважати, що "дурной пример заразителен".

По-третє, кремлівська пропаганда вознесла Путіна високо на п'єдестал як героя – захисника "русского мира", героя-переможця бендерівсько-американського монстра.

Залишити Україну в спокої й піти ні з чим – це ризик боляче обвалитися з геройського п'єдесталу.

У сукупності ці фактори також означатимуть кінець влади Путіна, хоча це може зайняти дещо більше часу в порівнянні з першим варіантом.

ІІІ. Путін не може довго імітувати "гібридну війну"

Місцеві ресурси для продовження успішної "гібридної війни" Росія вже вичерпала.

Тепер місцевих сепаратистів намагаються імітувати цілі підрозділи російських десантників, мотострілків і танкістів.

Сепаратистська обгортка не дозволяє Путіну вийти за рамки локальних успіхів, а російська військова начинка, яка вже не вміщується в обгортці, ставить Путіна й Росію під удар міжнародного стратегічного масштабу.

У результаті і якогось стратегічного поступу вперед у Путіна немає, і водночас уже навіть Європа змушена вголос говорити про російську агресію й про необхідність більш жорсткої реакції.

У такому форматі Путін не зможе діяти довго.

ІV. У Путіна є один-єдиний бажаний для нього варіант

Цей варіант – Донбас лишається в складі України, але з офіційною російською мовою й на російських умовах федералізації.

У результаті утримувати дотаційний і зруйнований Донбас буде Україна, а де-факто управляти Донбасом буде Росія.

Донбас сам по собі абсолютно не потрібен Росії – він їй конче необхідний виключно в якості важеля тиску й впливу на Україну.

Ні в складі унітарної України, ні в складі Росії Донбас не зможе бути таким важелем.

А ось за допомогою "федералізованого" Донбасу, а тим більше "федералізованих" Сходу й Півдня, Росія зможе, наприклад, не тільки паралізувати глибокі економічні реформи в Донецькій і Луганській областях, а й створювати суттєві додаткові проблеми для реформування всієї української економіки.

А без глибоких реформ українська економіка, навіть із кредитами МВФ, довго не протягне.

І тоді Москва знову запропонує Києву свою допомогу. На певних умовах, звичайно...

Ось чому Кучма констатував, що переговірники зі сторони ДНР і ЛНР, мов папуги, повторюють слово "федералізація"...

Ось чому відверті українофоби Добкін і командир сепаратистського батальйону "Восток" говорили про свою відданість єдиній Україні...

Ось чому мало не після кожного обстрілу "Градами" і "Ураганами" Лавров із Путіним заявляють про своє бажання врегулювати кризу мирним шляхом.

V. Але...

Але в путінського плану федералізації України є суттєвий "недолік" – цей план неможливо реалізувати без зради Порошенка.

Україна сама в особі її президента має погодитись на "федералізацію".

Щоб підштовхнути Україну до такого кроку, Путін задіяв усі можливі засоби й ресурси. І ключовим із них є намагання якомога сильніше залякати українців, щоб змусити їх погодитися на російські умови як на "менше" із зол.

Із цією метою російська армія сконцентрована на українських кордонах і чимдуж намагається продемонструвати, що вона "ось-ось нападе" всім своїм складом.

Коли ефект через довготривалість почав втрачатися – російські війська навіть демонстративно перейшли кордон біля Новоазовська – і зупинилися, даючи можливість українській стороні підтягнути сили й підготувати Маріуполь до оборони...

Навряд чи тактика російського війська була б такою, якби Путін і насправді націлився на марш-кидок до Херсона чи Одеси. Якби російський президент дійсно був націлений на масштабну окупацію, він не марнував би дорогоцінний час, втрачаючи сотні мільярдів доларів.

Із цією ж метою – залякати – російська артилерія, включаючи "Гради" і " Урагани", не жаліє боєприпасів. Аби лиш убити й скалічити побільше українців і, таким чином, змусити погодитись на мир – тобто, припинення обстрілів на будь-яких умовах.

На превеликий жаль, відверта бездарність чи зрада "диванних" генералів Порошенка значно посилили цей кривавий козир Путіна й перетворила його на вагомий фактор.

Крім відвертого залякування, указані дії Путіна переслідують ще одну ціль: вони мають забезпечити Порошенку "алібі" у випадку готовності піти на зраду.

Тоді Порошенко міг би заявити, що він погодився на путінську "федералізацію", щоб врятувати Україну від масштабної окупації й великих людських жертв. Тобто, зраду була б видано за героїчний вчинок.

Нещодавно Путін кинув ще один пробний камінь – натякнув про державність територій Східної України.

Така заява може переслідувати дві цілі.

По-перше, це погроза українцям, у випадку їх активного опору, перетворити Донбас на українську Абхазію.

Звичайно ж, "самостійні" керівники ДНР і ЛНР в унісон заявили, що вони вже не бачать Донбасу в складі України. Як уже відзначалось, Путіну псевдодержави на Сході України абсолютно не потрібні, оскільки він не зможе їх довго утримувати. Це зовсім не той масштаб, що в Абхазії й Придністров'ї, разом узятих.

Але подібна заява дасть можливість Путіну потім відмовитись від цієї "пустушки" – і видати це за "велику жертву заради миру" та за "доказ готовності йти на поступки". Ну, а навзаєм, звичайно ж, буде вимагатись "федералізація".

Якщо спрацює – Путін пожертвує "повітрям", а Україна – реальним суверенітетом.

По-друге, згадана заява російського президента якраз може розкривати секрет, яким саме змістом Путін хоче наповнити пропоновану ним "федералізацію".

Тобто, це має бути Донбас у складі України, на утриманні української економіки – але при цьому з елементами державності, що давало б можливість нейтралізувати небажаний для Росії вплив Києва на регіон. Наприклад, це дало б можливість паралізувати проведення глибоких реформ, а також відверто зомбувати Схід антиукраїнською пропагандою

VI. Порошенко

На жаль, Порошенко вже встиг продемонструвати чимало своїх слабких і вразливих місць:

– здатність ставити власні політичні інтереси вище державних національних інтересів: патріотів із добровольчих батальйонів можуть підставити під знищення, тільки тому що влада пов'язує їх із політичним конкурентом;

– прояви відвертого непрофесіоналізму в кадрових питаннях: призначення під час війни міністром оборони міліціонера;

– невміння визнавати помилки, а відтак вчасно їх виправляти: генерали й керівники АТО, з вини яких збройні сили України й добровольчі батальйони понесли дуже важкі невиправдані втрати, не були покарані. У результаті невиправдані втрати множаться...

Путін усе це бачить і використовує.

Порошенко відтягує дату ратифікації угоди про асоціацію з ЄС – і це дає Путіну шанс вплинути на цей процес. Заяви Києва й Брюсселя – не юридичний документ. Ось Путін і намагається "дотиснути" Україну.

Через бездарні або злочинні дії керівництва АТО українці несуть важкі втрати – і це провокує Путіна продовжувати робити ставку на тиск методом війни.

Кожна помилка Порошенка – це заохочення Путіна продовжувати тиск.

Кінцева мета цього тиску – інфікувати Україну раковою пухлиною "федералізації".

Обов'язок президента України – за жодних обставин цього не допустити.

Путін загнав себе в куток. У нього немає стратегічної перспективи.

У Порошенка перспектива є, і дуже гарна. Але й він навіщось починає заганяти себе в куток.

Дуже скоро, схоже, відступати обом буде нікуди. Відступ означатиме стратегічну поразку.

Порошенко й Путін зійшлися в політичному Сталінграді.

Геннадій Люк, спеціально для УП