Сьогодні: Сб, 16.11.2024 03:19:32
ЖЖ Инфо » Мой блог » mirno » 2014 Сентябрь 25
|
mirnoОценка: 3.2/5 Голосов: 13 |
Історичні паралельки
Військовий комісар
Івано-Франківської області Ігор Павлюк розповів в інтерв'ю столичній
газеті, як проходила третя хвиля мобілізації в області.
На превеликий жаль, у порівнянні з першою хвилею мобілізації обсяг добровольців скоротився настільки, що мені навіть у процентному співвідношенні страшно цифру назвати…. добровольців одиниці. Добровольці кажуть: «ми готові йти в армію, переступити поріг хати і далі не виходити, а якщо за межі області – то ми не готові».
Відмову галичан воювати в АТО деякі люди країни сприйняли з недовірою, здивуванням, обуренням то що. Як таке може бути?
То закликали бандерівську армію перейти Дніпро і дати банді яничар добрячого прочухана, то батальйон «Прикарпаття» не зробивши ні єдиного пострілу, покинув зону АТО і спинився під Карпатами, то вони герої, то вони зрадники, то п'яте, то десяте…
Сум'ятиці додали повідомлення преси, що Івано-Франківський батальйон «Прикарпаття» в повному складі відмовився повертатись в зону АТО. До того командування військових обізвало їх зрадниками, а прокуратура заявила про наявність в підрозділі російських шпигунів Путіна.
Спробуємо розібратись в ситуації, взявши в підмогу наше славне історичне минуле.
В 1939 році Галичина з квітами зустрічала Червону Армію, в 1941 хліб-сіль отримували солдати Вермахту, а в 1944-му наша пісня гарна нОва, починаєм її знОву.
В 2014 під крики «Ура, ура –Путін ла-ла-ла!» багато прикарпатців кинулись в бій і раптом такий вибух по*уізму.
Дехто злорадно потирає руки, стверджуючи, що галичани боягузи, та ці люди не праві.
Галичани добрі солдати.
Підтвердженням цьому є безліч моїх земляків, що воювали на фронтах ВВВ. Багато з них знав особисто і з теплотою згадую тих вояків армії Йосипа Сталіна.
Дозволю собі назвати деякі імена: Танкіст Володимир Сем'янчук, мій сусід, скінчив війну в Празі. Кількість бойових нагород мене завжди вражала.
СМЕРШовець Штефан Лоп'янецький, мій перший начальник, бригадир, два Ордена Слави. Владзьо Площанський, якого доля вивела на перший бій під Броди, де їм протистояла знаменита в нас тепер дивізія СС «Галичина». Про той бій він згадував більш чим лаконічно:
- А хто їх знав, хто їх бачив? Тогди ми їх перший раз зустріли і як дали їм пi*ди, більше їх ніхто не видів.
Знав я і галичан, що воювали проти радянської влади. Бувшого вояку тої самої СС «Галичина» звали також Владзьо (Володя), фамілію не згадаю, хоч убий. Цікава людина, хороший спеціаліст-будівельник, але ділитись спогадами про війну відмовлявся категорично. Мій начальник цеху, бандерівець, також на тему героїчного минулого ні пари з вуст.
Мабуть в них були причини на мовчання. Я не суддя в даному разі, я статист.
Спогади інших бандерівців переважно носили характер сповіді і покаяння. Хтось до смерті не міг забути дике ревіння не випущених з колгоспної ферми коней, що горіли заживо. Той немолодий бандерівець попросив журналіста місцевої газети описати свій «подвиг». Каже:
- Скоро помирати, а кожну ніч ті коні не дають спокою. Боюсь і на тім світі вони мене не відпустять. Можливо, то людям не цікаво, але мені воно потрібно. Напиши, прошу тебе.
Ще один не знайомий мені підпільник, взявши образ Богоматері, ходив від хати до хати і просив прощення в незнайомих людей невідомо за що. Подія набула розголосу і вияснились страхітливі подробиці з життя того дядька. Молодий колись, сповнений націоналістичних переконань, хлопець всіма силами боровся з ворогами України. Виконуючи настанови Декалогу українського націоналіста він був нещадним до всіх кого вважав ворогами. Маючи не абияку фізичну силу та використовуючи «знамениту» бандерівську удавку, вішав людей на власному плечі. Відповідальності перед совіцькою владою уникнув, залишився живим, але перед Богом дістав великий страх, вже коли Україна стала незалежна.
Яка різниця між цими людьми та їх історіями? Не велика, можна сказати ніякої різниці. Тільки одні воювали на фронтах Великої Вітчизняної Війни, а другі на фронтах Другої світової.
Думаю, бійці батальйону «Прикарпаття» потрапили не на той фронт.
На превеликий жаль, у порівнянні з першою хвилею мобілізації обсяг добровольців скоротився настільки, що мені навіть у процентному співвідношенні страшно цифру назвати…. добровольців одиниці. Добровольці кажуть: «ми готові йти в армію, переступити поріг хати і далі не виходити, а якщо за межі області – то ми не готові».
Відмову галичан воювати в АТО деякі люди країни сприйняли з недовірою, здивуванням, обуренням то що. Як таке може бути?
То закликали бандерівську армію перейти Дніпро і дати банді яничар добрячого прочухана, то батальйон «Прикарпаття» не зробивши ні єдиного пострілу, покинув зону АТО і спинився під Карпатами, то вони герої, то вони зрадники, то п'яте, то десяте…
Сум'ятиці додали повідомлення преси, що Івано-Франківський батальйон «Прикарпаття» в повному складі відмовився повертатись в зону АТО. До того командування військових обізвало їх зрадниками, а прокуратура заявила про наявність в підрозділі російських шпигунів Путіна.
Спробуємо розібратись в ситуації, взявши в підмогу наше славне історичне минуле.
В 1939 році Галичина з квітами зустрічала Червону Армію, в 1941 хліб-сіль отримували солдати Вермахту, а в 1944-му наша пісня гарна нОва, починаєм її знОву.
В 2014 під крики «Ура, ура –Путін ла-ла-ла!» багато прикарпатців кинулись в бій і раптом такий вибух по*уізму.
Дехто злорадно потирає руки, стверджуючи, що галичани боягузи, та ці люди не праві.
Галичани добрі солдати.
Підтвердженням цьому є безліч моїх земляків, що воювали на фронтах ВВВ. Багато з них знав особисто і з теплотою згадую тих вояків армії Йосипа Сталіна.
Дозволю собі назвати деякі імена: Танкіст Володимир Сем'янчук, мій сусід, скінчив війну в Празі. Кількість бойових нагород мене завжди вражала.
СМЕРШовець Штефан Лоп'янецький, мій перший начальник, бригадир, два Ордена Слави. Владзьо Площанський, якого доля вивела на перший бій під Броди, де їм протистояла знаменита в нас тепер дивізія СС «Галичина». Про той бій він згадував більш чим лаконічно:
- А хто їх знав, хто їх бачив? Тогди ми їх перший раз зустріли і як дали їм пi*ди, більше їх ніхто не видів.
Знав я і галичан, що воювали проти радянської влади. Бувшого вояку тої самої СС «Галичина» звали також Владзьо (Володя), фамілію не згадаю, хоч убий. Цікава людина, хороший спеціаліст-будівельник, але ділитись спогадами про війну відмовлявся категорично. Мій начальник цеху, бандерівець, також на тему героїчного минулого ні пари з вуст.
Мабуть в них були причини на мовчання. Я не суддя в даному разі, я статист.
Спогади інших бандерівців переважно носили характер сповіді і покаяння. Хтось до смерті не міг забути дике ревіння не випущених з колгоспної ферми коней, що горіли заживо. Той немолодий бандерівець попросив журналіста місцевої газети описати свій «подвиг». Каже:
- Скоро помирати, а кожну ніч ті коні не дають спокою. Боюсь і на тім світі вони мене не відпустять. Можливо, то людям не цікаво, але мені воно потрібно. Напиши, прошу тебе.
Ще один не знайомий мені підпільник, взявши образ Богоматері, ходив від хати до хати і просив прощення в незнайомих людей невідомо за що. Подія набула розголосу і вияснились страхітливі подробиці з життя того дядька. Молодий колись, сповнений націоналістичних переконань, хлопець всіма силами боровся з ворогами України. Виконуючи настанови Декалогу українського націоналіста він був нещадним до всіх кого вважав ворогами. Маючи не абияку фізичну силу та використовуючи «знамениту» бандерівську удавку, вішав людей на власному плечі. Відповідальності перед совіцькою владою уникнув, залишився живим, але перед Богом дістав великий страх, вже коли Україна стала незалежна.
Яка різниця між цими людьми та їх історіями? Не велика, можна сказати ніякої різниці. Тільки одні воювали на фронтах Великої Вітчизняної Війни, а другі на фронтах Другої світової.
Думаю, бійці батальйону «Прикарпаття» потрапили не на той фронт.
Виталий Колтовский
Виталий КолтовскийАдминистрация сайта zhzh.info может не разделять точку зрения авторов опубликованных материалов и ответственность за них не несет.
Объявления:
Волынская резня... (с)