Між днями

Йшли люди зі квітами,
Йшов мовчки кожен до своїх.
І очі в них текли сльозами,
бо йшли до мертвих на уклін.

І не було навідь і пів року
між днями тих страшних подій.
І злоби повними серцями
зникала правда на землі цій.

Йшов мовчки кожен до своїх...

І лягли квіти біля арки,
де снайпер точнісенько стреляв.
І лягли квіти до будинку,
де колись спаленний хтось лежав.

І була пауза між думками,
і злоба взяла і пішла,
та нові сльози покотились...
бо плакав кожен за "чужих".