Дивні ми....

Ми говоримо: "Я не піднімав слухавку, тому що був зайнятий ", коли нам соромно зізнатися в тому, що чути цей голос більше не доставляє нам радості ... Або ми просто брехливо робимо вигляд, що забули передзвонити…
Ми говоримо: "Мені від тебе більше нічого не треба", коли не можемо отримати те, що хочемо ... Або в тому випадку, коли від цієї людини потрібно все….
Ми говоримо: "Тут холодно" , коли нам необхідно чийсь теплий дотик ...
Ми говоримо: "Мені немає більше заради чого жити ", коли хочемо, щоб нас переконали у зворотньому….
Ми говоримо: "Спасибі тобі за те , що ти є" , коли не можемо сказати: "Я люблю тебе" ...
Ми говоримо: "Я нікому не потрібен (потрібна)" , коли ми насправді не потрібні лише одній єдиній людині ...
Ми говоримо: "Я впораюся" , коли соромимося попросити про допомогу ... Або коли ми знаємо, що чекати на неї безглуздо…
Ми говоримо : "Ти хороший друг" , коли забуваємо додати: " ... але тобі не стати для мене кимось більшим " ...
Ми говоримо: "Це - не головне ", коли знаємо, що у нас немає іншого вибору , як змиритися ...
Ми говоримо: "Я довіряю тобі", коли боїмося , що стали іграшкою ...
Ми говоримо: " Назавжди» , коли нам не хочеться дивитися на годинник ...
Ми так багато всього говоримо, що коли залишаються три останніх невитрачених слова, ми підтискаємо губи, дивимося в підлогу і мовчимо ...
Ми сміємося над смертю і купуємо ліки в аптеці ...витрачаємо здоров’я заради грошей, а потім витрачаємо гроші для того, щоб поправити здоров’я….
Ми говоримо, що життя прекрасне і йдемо в магазин за ще однією пляшкою горілки… Для того, щоб забутися у хмільному угарі…. Але ж алкоголь…. Він не дає відповіді, він просто допомагає забути питання.
Нам не важлива громадська думка, але ми постійно запитуємо : "як я виглядаю ?" ...
Ми любимо самотність і міцно стискаємо в руці мобільник ...
Ми живемо у світі, де посмішка вже не означає хороше ставлення до тебе. Де поцілунки зовсім не означають почуття. Де визнання не значить любов. Де кожен самотній і ніхто не намагається це змінити. Де слова втрачають будь-який сенс, тому що несуть брехню. Де всі звикли до цього, і це норма.
Ми ігноруємо людей, які найбільше піклуються про нас. А потім ми розуміємо, що втратили місяць, рахуючи зірки….
Ми не цінуємо того, хто забув про свою гордість заради вас... Хто багато прощав і завжди чекав… А потім намагаємося всіма силами повернути цю людину….
Ми фальшиво посміхаємося байдужим та не цікавим нам людям, в той час, коли комусь конче необхідне наше добре слово…
Ми живемо в світі високих технологій, але низьких моральних цінностей…
Ми живемо в епоху інформаційного прориву, але майже нічого не читаємо…
Ми соромимося проявити свої почуття, гадаючи, що хтось неодмінно цим скористається…
Ми оточуємо себе людьми, високими за посадами, але низькими за моральною суттю…
Ми граємо людськими життями, як іграшкою, забуваючи при цьому що обов’язково прийде розплата за це…
Ми додаємо роки до життя, але не життя до років…
Ми плануємо (мріємо) більше, але досягаємо меншого...
Ми купуємо більше речей, але отримуємо мало радості…
Ми виграємо в кількості, але програємо в якості….
Ми любимо себе, але не любимо інших….
Ми мріємо про вірність, честь та вічну любов, але не нехтуємо вільними, дріб’язковими відносинами…
Ми говоримо надто багато, любимо мало, ненавидимо сильно…
Дивні ми….