Майдан проти олігархів

Майдан проти олігархів

 

Українські зміни в зв'язці з російським агресивним лобіюванням через залишки олігархічних структур в Україні можуть нести загрозу для європейського економічного і політичного простору.

 

Очевидно, що Україна після майданівських подій не позбулася олігархічної системи, а тільки лише її зміцнила і зовні видозмінила. Російська капіталізація в Україні як і раніше стабільна, і, незважаючи на інформаційне протистояння двох країн, українські та російські корпорації співпрацюють і отримують величезні прибутки.

 

Крім цього, активна тенденція переміщення олігархічних фінансів з України та Росії в країни Заходу. Одна з найближчих країн, де осідають і згодом легалізуються експропрійовані українські капітали, - це Польща. У цій країні є безліч компаній українсько-російського походження, які отримали статус Sp. zo.o. Ці фірми, м'яко кажучи, - непрофесійні, використовують можливості європейської системи для обеліванія «чорних грошей». Крім того, ці підприємства переносять свій незаконний досвід ведення підприємницької діяльності на законні, розвинені методи побудови соціал-демократичної системи.

 

В основному ці фірми - осколки або ізгої зруйнованої системи України, не здатні розвиватися і працювати в Україні через відсутність у них репутації, правового мислення, довіри до них з боку людей. Одна з причин несумісності існування подібних компаній в Україні - це встановлення в цій країні нової олігархічної вертикалі, яка прагне монополізувати ринок за тими правилами, які їй вигідні, але вигідні вже в рамках співпраці з ЄС. І від того, що цей олігархат проєвропейський, він не перестає їм бути.

 

У зв'язку з цим, саме тому я роблю акцент на загрозу легалізації сумнівних українських капіталів в Європі. Україна повністю змінила геополітичний вектор зі Сходу на Захід, але сам вектор змістовно і практично не був змінений. Це підтверджується не здатністю здійснювати радикальні економічні та соціальні реформи, характеризується імітацією політичного процесу в умовах безвідповідальності і несвідомим влади, створенням видимості їх ротації, небажанням розвивати культуру міжетнічних відносин поза політичної вигоди, забобонів і околонаціональних конфліктів, небажанням прокуратури жорстко виконувати закон.

 

Хронологія еволюції (деградації) пострадянських держав - Росії та України - дуже схожа за своїми проявами і наслідками. В кінці 90-х в Росії також була активна офшорізація розорених держпідприємств і вивіз капіталів на Захід. Яскравим прикладом цього етапу в історії РФ є справа «Тамбовської ОЗУ» в Іспанії. Її засновник, Геннадій Петров, створював фіктивні фірми нерухомості в Іспанії, щоб здійснювати транзакції коштів на європейські рахунки з Росії. Але на відміну від Росії, де цей процес контролювався криміналізованими спецслужбами, в Україні він несе швидше характер бізнес-вигоди, тобто служить способом отримання фінансової незалежності магнатів від впливу вже сталого агентурного олігархату в РФ. Конфлікт між олігархічними структурами (хунтами) Росії і України, іменований в ЗМІ гібридної війною, я думаю, саме з цієї причини і виник. А народи в подальшому стали лише «паливом» для протиборства, лише підхопили загальний настрій щодо руху і антідвіженія в Європу.

 

Згодом цей конфлікт став політично декларуватися як міжнаціональна війна, хоча ставлення до нього у народів України і Росії було і є неоднозначне, та й військовий стан в Україні введено досі не було (ідеальні умови для олігархату). Здається, що сам інформаційний образ протистояння України і Росії в якійсь мірі створений штучно і цілеспрямовано тими медіа, які належать українським і російським олігархам. Ми бачимо, що він форсує зацікавленість Заходу фінансово підтримувати Україну, але в той же час гальмує реальні реформи всередині країни. Знову ж - це ідеальні умови для олігархату, корупції і політичних спекуляцій. І ця тенденція не дуже бентежить ЄС на тлі декларування норм економічної і політичної асоціації, спільних цінностей про демократію. Тут відразу можна провести паралель з Білоруссю, як країною-симулянтом, підлаштовуватися під умови МВФ. В кінцевому підсумку це все є результат домінування сильних країн над слабкими, є ознака колоніальної залежності.

 

З іншого боку, логіка українського олігархату зрозуміла - розширити нові фінансові горизонти, але при цьому скинути проблеми економічного забезпечення українського народу на плечі МВФ, американських платників податків, і в той же час отримувати приватну надприбуток від транснаціональної торгівлі. Це незалежне прагнення не вписується в концепцію євразійської імперії (русского мира), тому піддалося пресингу з боку кремлівських лобістів.

 

Центр фінансового домінування при Януковичі все-таки був у зоні впливу Кремля і частково підконтрольний йому. Перехід на економічну асоціацію між Україною та ЄС означав би для Росії в мирних умовах поява нових конкурентів на Південному Сході, приріст інвестицій в Україну з боку Заходу, розширення економічної та геополітичної активності Європи. Все це для «путінської ОЗУ» з її філософією кримінального авторитаризму означає програш, ніж виграш. В умовах відкриття кордонів, вільної торгівлі, конкуренції, часткової прозорості ведення бізнесу Москва змушена буде враховувати інтереси Заходу. А це означає, що настала б кардинальна зміна правил гри на пострадянському просторі, яка рано чи пізно привела б до демонтажу бізнес-системи російських спецслужб. Саме тому путінська система «шахраїв і злодіїв» вирішила відстояти свої інтереси, але зробила це примітивно, безглуздо і бездарно: Путін вкрав Крим, перейшов межу територіальну, почав використовувати не без допомоги українських олігархів сепаратистські сили в Донбасі для подальшого лобіювання кремлівських інтересів в Україні - від ідеологічних до економічних. Ціна цієї авантюри - ріки крові, міжнародне беззаконня.

 

Новий олігархічний лад в Україні (європеїзований) частково залишається продуктом Кремля і одночасно потенційним умовою для легітимації російських фінансів на Заході, живий грунтом для транснаціональної корупції, іншими словами - загрозою безпеки економічної системи ЄС.

 

І не важливо, хто представляє або представлятиме цю антиправовим систему вже всередині Європи - Порошенко, Саакашвілі, Ляшко, Балашов, Яценюк чи Тимошенко. Злодійський лад ліквідувати набагато складніше, ніж відправити у відставку прем'єра або президента. Українська верхівка в особі Порошенка, Ахметова та інших, що має значну мережеву капіталізацію як в Росії, так і на Заході, продублює на «виборах» свого зручного представника, і це замкнене коло буде тривати стільки, скільки буде накипає невдоволення рівнем життя серед простого українського народу , тобто до нового Майдану, а може, і до нового великого збройного конфлікту, який на цей раз змете з лиця української землі і самих олігархів