УРА УРА УРА

Насправді, більша частина активістів-патріотів не в змозі назвати навіть дату її утворення або, наприклад, на який термін обираються народні депутати, але це не заважає кожному вважати себе кращим в світі експертом в області політики, економіки, ну і тепер уже і релігії. Патріотизм в Україні перетворили в фетиш, коли відсутність на руці жовто-блакитний стрічки і на лобі тризуба стало моветоном. Вони люблять повторювати, що рабів до раю не пускають, при цьому живучи в борг і не поспішаючи розрахуватися по своїх боргах.
Стало дуже непристойним говорити те, що ти думаєш. Тому що одні нічого не думають, тому їм краще і не говорити, а інші думають, але не те.
По-друге, патріотизм становиться певним синонімом ідіота. Ми якось насторожено стежимо за галагузним двіжем ура-патріотом, тому що від нього можна чекати чого завгодно і що йому не сподобається, сам чорт не розбере. Саме поняття патріотизму перекрутили до такої неможливої ступеня, що я просто дивуюся безмежній дурості людей, які все це схавали. Патріотизм, здоровий, ну ніяк не може взятися просто так. Він, як і любов, базується на взаємності, коли громадянин настільки відчуває себе соціально захищеним в державі, що починає любити ця сама держава як свою рідну матір.
Патріотизм - це почуття, що держава, влада, яка ним керує, піклується не тільки про свої кишені як зараз, а й про народ.
Ну не можна завжди доїти корову, їй і відпочивати колись треба. Якщо ви постійно будете доїти корову, вона просто перестане давати молоко. Що і сталося з Україною. Олігархи "задоіли", бо жадібність мучить і хочеться все більше і більше. І більше.
Про яку турботу про народ мова тоді? Ну немає її. Патріотами стали називатися колишні ригі, баригі, повії, найнижчі селементи наскрізь прогнилої системи. Патріотами називають себе олігархи, рука яких не вилазить з Держбюджету. Чиновники з офшорами і незадекларованим майном раптом теж стали патріотами. А насправді то, що не патріотами, а ура-патріотами. Патріотизм - це гасла і показуха.
Патріотизмом і любов'ю до Батьківщини там і не пахне. Тому що якщо б ці люди хоч трішки любили Україну, то не закликали б до вбивств і розправ над інакомислячими.
Весь їхній патріотизм полягає тільки в тому, щоб повісити на руку жовто-блакитну стрічку і співати пісні хором, після чого виїхати на заробітки в Росію. Якби після Второї світової війни люди вішали стрічки на руки, замість того, щоб працювати на благо своєї країни, відновлювати те, що було зруйновано, ми б так і жили в минулому столітті.
З такими патріотами туди нам і дорога.