Україна в "G"

Україна в "G"
Почалося засідання G-20. Питань розглядатися буде багато. Серед них буде і наш - українське питання.
Але всі ці питання другорядні. Насправді, єдиний і головне питання, яке буде стояти на цій великій сходці - це питання влади.
Причому вищої влади на планеті Земля. 
У неформальних зустрічах без преси про це говоритимуть прямо; під телекамери будуть обмінюватися натяками і посилати сигнали своїм союзникам; під час круглих столів будуть намагатися заплутати своїх супротивників.
Наш, українське питання, розглядатимуть без нас і не для нас. Розглянут він буде, як і багато інших питань, в контексті саме цих великих торгів. Умовно ці торги можна назвати так: «Хілларі або Трамп?». Причому весь Захід буде «тягнути мазу» за Хілларі, вся Східна Європа та Індокитай - за Трампа.
Про що вони домовляться - це ми з вами знати не можемо. Я думаю, що рішення у них дійсно ще немає. Але питання має настільки велике значення, що не знаходження відповіді на нього - рівносильно початку Третьої Світової Війни. Так що, будучи в Церкві, поставте, будь ласка, зайвий раз свічку за мир у всьому світі. Не завадить. Нехай вони краще домовляться.
Що чекати нам з вами від цих торгів? Та нічого хорошого.
Нічого доброго не буде. Тому як насправді ніхто із сильних світу цього, що входять до Великої Двадцятку, ніякого «українського питання» вирішувати не буде. Кожен вирішуватимуть лише свої, суто національні, суто егоїстичні питання. Україна, Сирія, Афганістан, вірус Ебола, біженці - все це не більше ніж карти та козирі у великій грі протистоянь національних егоїзмів наддержав.
Мене не перестають дивувати деякі українські політики і політологи, які відносини Сполучених Штатів до України звели в ранг релігійних. Вони не перестають переконувати нас з вами, та й, напевно, самих себе, в тому, що Велика Американська Демократія створена для українців і існує тільки для нашого українського блага. У їх розумінні, кожен добропорядний американський громадянин, прокинувшись вранці, перш ніж намазати свій сендвіч горіховим маслом, насамперед включає CNN і з хвилюванням чекає звісток з України. Як, мовляв, там справи у наших братів йдуть? Чи є чого у них поїсти? А як у них з газом? І платять їм зарплату? І дійшов черговий транш платників податків американських до споживачів українським?
І тільки потім, вислухавши останні українські новини, американський громадянин зі спокійною совістю кладе свій бутерброд маслом на мову і запиває його апельсиновим соком.
Не так все, брати українці. Зовсім не так. Проблеми українця, як і проблеми афганця, як і проблеми індіанця племені Масаї, доброчесного американського громадянина не цікавлять зовсім. А ось на міжнародній арені, Сполучені Штати Америки розглядають всі інші держави і народи, виключно, як видобуток, завдяки якій, можна задовольнити всі зростаючі потреби добропорядних американських громадян. Та й судити їх за це не варто. У сучасному світі виживає найсильніший.
Міжнародна дипломатія Сполучених Штатів неухильно слідує заповітам великого Рузвельта, який вважав, що міжнародне життя означає боротьбу, і теорія Дарвіна про виживання найбільш пристосованих є найкращим посібником з історії, ніж звід моральних правил, якими повинна керуватися особистість. На думку Рузвельта, безпорадні й убогі успадковують землю тільки в тому випадку, якщо вони будуть сильними.
Він твердо стояв в переконанні про те, що якщо нація не здатна захистити себе власними силами, то її ні від чого не захистить міжнародне співтовариство.
У 1908 році Рузвельт погодився з японською окупацією Кореї. При цьому публічно і без найменшої тіні сорому чесно і лаконічно сформулював головний принцип щодо міжнародних гарантій, взятих на себе Сполученими Штатами Америки. Ось що він сказав: «Корея беззастережно японська! Так, вірно, згідно з договором було урочисто проголошено, що Корея повинна залишатися незалежною. Але сама Корея виявилася безсилою забезпечити реальне виконання договору, і зовсім недоречно припускати, що будь-яка інша нація ... спробує зробити для корейців то, що вони самі зовсім не здатні зробити для самих себе ».
Вуаля! Просто таки борюся зі спокусою замість слова «Корея» поставити інше слово. Наприклад, «Сирія», або «Афганістан», або ще якийсь.
Випереджаючи запитання читача про те, чи можливо інше положення справ для нашої багатостраждальної України, відповім - звичайно ж, можливо! І прикладів тому маса. Нещодавно маленьке королівство Монако відсвяткувало своє семісотлетіе. Але можливо це тільки в тому випадку, якщо політичні еліти народу служать своєму народові, а не своїй кишені. Можливо це в тому випадку, якщо народ не заражений вірусом ура-патріотизму. Можливо, якщо національний економічний інтерес і є національною ідеєю, є сенсом існування держави. Можливо, якщо раціональний економічний патріотизм, в противагу патріотизму шароварності, зведений в ранг державної політики.
У цьому випадку національна еліта не буде знищувати промисловість своєї країни, а навпаки, буде її розвивати. Виховуватимуть любов до своєї Батьківщини не як ненависть до Батьківщини чужий, а як творче роблення заради свого народу і заради своєї землі. У такій країні гордістю будуть не шаровари, а новий завод, нова фабрика, новий літак, нова електростанція. Така країна не дозволить обдурити себе ніякими «мирними договорами, неможливими обіцянками і всілякими листочками паперу».
Така країна не буде розмінною монетою ні на G-20, ні на G-7, ні в якій іншій «Ж».