Гібралтар

 

Взагалі, з усіх портів вояжу Гібралтар склав якесь фантасмагорично-сюреалістичне враження, з позитивної точки зору. 

 Англійські червоні телефонні будки, магазини, "фіш-енд-чіпс", паби, скрізь нагадування "Ми-британці, і гордимося цим!"- і в той же час майже повсюди в цих місцях іспанська мова звучить набагато частіше: водії автобусів, продавці магазинів, в кафе, в церквах-всі відповідають англійською з явним акцентом, а між собою розмовляють іспанською. 

 Вузьки вуличкі і ще вужчи тротуари, і над всім цим нависає Скеля; півгодини йти вгору серпантином- і мавпи-символ Гібралтара (допоки вони тут, Гібралтар залишиться британським, так гласить повір'я, тому Черчилль в свій час, коли популяція мавп була під загрозою, наказав привезти їх з Африки), які не бояться людей, а навпаки, чекають на туристів з гостинцями.

Узбережжя Африки досить чітко вимальовюється навіть не з самих високих точок. Десятки кораблів, які проходять Гібралтарською протокою або стоять на рейді;  декілька малесеньких пляжів, притулившихся, разом з рибацьким сільцем у підніжжя величезної Скелі- хоча 8 жовтня температура повітря була +28, тому пірнути на межі Середземномор'я і Антлантики  стало приємним задоволенням;

"Європа поінт" з єдиною в Гібралтарі мечеттю, кафе поруч, де все англійською, а персонал, знову ж таки, розмовляє іспанською; до непристойності дешеві ціни на алкогольні і табачні вироби; чудовий ботанічний сад, відкритий для всіх; тунелі в Скелі з виходами тут і там. 

 До речі, в невеличкому Гібралтарі є дев'ять автобусних маршрутів (звичайно, вони їздять з різною частотою), а для постійних жителів, а також військових Великобританії та пенсіонерів, проїзд бесплатний. 
Є тут і аеропорт, причому взлітна смуга пересікає шосе, яке веде з Гібралтара до Іспанії. Коли літаки взлітають або сідають, шосе перекривають шлагбаумами, як залізничний переїзд, а потім відкривають. 

Туристів багато, але знову ж таки, якщо піднятися вгору і дертися різними стежками, то на подив можна опинитися в таких місцях, де будеш на самоті, де можно довго "втикати", вдивляючись в полуденне середземнорське мариво, і уявляючи, що думали давні фінікіці, греки і римляни на цих "Геркулесових стовпах".