Без 100 грамм...

Майданні бабусі п'ють корвалол і починають ненавидіти Філарета.
«Революціонери», перебиваючи один одного, втюхують країні пояснення, звідки у них все це взялося, коли раніше у них всього цього не було. Мовляв, я не я і хата не моя: все це від тітки, від бабки, і просто так завалялося за диваном! Історичні артефакти, вкрадені в українських музеях, так це ... все - дурниці це. Подумаєш - шістнадцяте століття. Подумаєш картини. Подумаєш «Апостол». Дурниця все це. Ви, громадяни, від євроінтеграції не відволікайтеся. Війна у нас, а ви тут з такими дурницями.
Народна маса всім цим поясненням не вірить, але як бути не знає. Все булькає і колобродить. Всі страждають. Всі у муках , але визнати, що всіх нас просто-напросто "поимели", сил не вистачає.
Перед масами встає головне питання: як з цим бути?
Адже проблема тепер виникла. Адже вибір тепер треба робити: або «золотий батон» і «золотий унітаз» - це все нормально, і всього лише декор і інтер'єр; або всіх тих, які були проти «золотого батона», так само треба в "распыл"!
І ось тут розгубився народ. Розділився.
Одна половина народу, ті, що на Майдан не ходили, знущаються над другою половиною народу, і животи від сміху надривають; а друга половина, та, яка каструльки носила, від хвилювання з розуму сходить: «Так невже ж ми ось це так! І хто ж це знав! А правда де ?! Ми не за це стояли. Ми зовсім з іншого приводу стрибали. І за каструлі нам ще не заплатили. А тут таке! ».
Одним словом,. Тут без ста грам не розберешся.