Cádiz

Можливо, не так як Остапу Бендеру в Ріо-де-Жанейро, але мені чомусь здавна хотілося побувати в місті під назвою "Кадіс". І коли нещодавно бажання співпало з можливостями, я натиснув на кнопку і отримав результат, і моя мрія здійснилася. )

Звичайно, за трохи більше ніж пів-дня багато не побачиш, але враження можна скласти. Найпростіша бінарна градація- хотів би  жити в такому місці, або ні. Кадіс- місце, де я  хотів би жити. 

В Кадісі не було людських натовпів, хоча туристів немало, але всі якось не заважали один одному. 
Місто пейзажних контрастів:  в старій частині вулички настільки вузьки, що я не уявляю, як там можна без остраху їздити, але трохи пройтись- і пляжі, що не охопити зором; затиснуті будинкі-і масивний величний кафедральний собор. 

 Кадіс розташований на Атлантичному узбережжі Іспанії, в Андалусії, на паростковидному пів-острові, і вздовж всього перешийка тягнуться піщані пляжі. І клімат тут по-південному теплий, і в той же час не спекотний, як всередині Іспанії. 

Вузьки вуличкі впираються в багаточисельні площі, причому вони як раз таких розмірів, "як треба"- не настільки великі, де не знаєш, що робити, і не настільки маленькі, щоб штовхатися. 

Сервіси, звичайно, "заточені" й на туристів, але видно, що місцеві також ведуть своє не надто спішне ) життя, і робять свої справи, або релаксують в багаточисельних "їдальнях". 

До речі, Кадіс не сяє багатством, тому комплексу бідного тут не відчуваєш. Парки чудові- і по доглянутості, і по плануванню.  Всюди чисто, транспортного колапсу немає, хоча місто немаленьке.  Взявши веломашину напрокат за 10 євро, можна неспішно об'їхати все місто і не боятись, що заблукаєш, тому що з трьох боків- море. 

Піпл місцевий розмовляє голосно і завзято, але люди не напряжні, можливо, тому що знають, що живуть в місті, яке називає себе самим старим містом Європи, і всякого перебачили, починаючи від фінікійців).