«Жнива розпачу: Життя і смерть в Україні під нацистською владою» — монографія нідерландського історика Карела Беркгофа. Книга з'явилася у 2004. Присвячена дослідженню повсякденного життя та стратегій виживання під нацистською окупацією в 1941–1944 роках населення Райхскомісаріату Україна, який охоплював чималу частину українських земель.

Висновки дослідника

Називаючи причини поразок Червоної армії у перші місяці після нападу Німеччини, автор значно важливішими, ніж нестача спорядження, зброї, завбачливості керівництва СРСР чи вишколу солдатів, називає «дезертирство і небажання воювати» (с.23)^[1]

Охарактеризовано репресивні дії НКВС, а також застосування тактики «випаленої землі» Червоною армією при відступі з України.^[1]

Дослідник, проаналізувавши реакцію людей на ці події та падіння радянського режиму, приходить до висновку, що ця реакція «була, мабуть, безпрецедентною в історії європейських воєн», зокрема, на його думку, більшість селян «були раді, хоча й стримані», багато солдатів не хотіли битися (с.44).^[1]

У дослідженні аргументовано стверджується, що під час окупації рівень життя селян був вищий, ніж до війни.

Аналізуючи стан видання газет і журналів, використання української мови в діловодстві, як наслідок політики окупаційної адміністрації, зокрема Е. Коха, Беркгоф зазначає, що «ця місцина ще ніколи не бачила такої ґрунтовної та успішної українізації» (с.198).