Фентезі про характерника.

Вже багато літ збираюсь написати фентезійний роман про мого предка козака-характерника. Саме мій блог «Характерник» став початком задуманої роботи. Та все бракує часу…

Нещодавно до рук потрапила книжка Костянтина Когтянца «Обре, сховайся добре!»

Відкрив її… й поринув у чудовий, незбагненний світ української казки, козацької звитяги та національного колориту. Козаки – герої народного епосу й казкові тварини, чаклуни, нежить й прості українські люди, фантастичні дива й реальні історичні події – все це оточило, полонило, зачарувало.

Ковтав у захваті сторінку за сторінкою, чудувався й… досадував: «Чому так не написав сам?..»

… Україна, 1651 рік, йде Визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького. Після періоду блискучих перемог у козацького війська, та й усієї визвольної справи, почались невдачі.

І хоч виступ Хмельницького супротив польської корони сколихнув все українське суспільство, підняв кращих представників всіх верств тогочасної України на боротьбу, хоч до лав козацького війська прибували все нові й нові звитяжці, хоч Богдана оточували талановиті полководці й маги-характерники, хоч і сам Гетьман мав не аби які магічні здібності й користувався сильними амулетами-оберегами, та з початку 1651 року військова фортуна ніби відвернулася від повстанців.

Почались поразки, та такі, що могли бути пояснені не лише зрадою, а й втручанням надприродних сил та злих духів.

При загадкових обставинах до ноги було вирізано у Красному полк брацлавського полковника Данила Нечая: «…непогана фортеця, з трьома тисячами козаків, з кращим полковником, з арматою — і за два дні впала»

, а сам Нечай, не дивлячись на свої не аби-які чаклунські здібності був убитий срібною кулею.

В інших місцях України спалахнули чвари між козацькими ватажками та їх загонами.

Самого Богдана, наперекір серйозним заходам безпеки, мало не отруїли.

У повітрі висіло відчуття ще більшої біди для козацької справи та її керівників.

(Як виявилось пізніше, польські магнати скористалися послугами трьох чаклунів для наведення біди на своїх супротивників).

Традиційно козацьке військо було сильне не тільки геройством та сміливістю, бойовою майстерністю своїх вояків, досвідом та розумом своїх воєначальників, а й давніми традиціями природного чаклунства й бойової магії. Багато серед козаків було магів-характерників, котрі «не лише замовляли кулі, а й збирали їх з себе руками і кидали назад у ворогів»

, лікували поранених та й «мерця на час могли підняти». Вони активно допомагали козацькій справі, тому й було їх вісько сильним й переможним.

Як правило, у більшості своїй, характерники не займали якихось офіційних посад у козацькому війську, були непоказними й здавалось не вирізнялися чимось з основної маси козаків. (Чому? – про це ми поговоримо пізніше). Але не рідко магічними талантами володіли й козацькі ватажки. В народі ходили чутки про надприродні здібності таких знаменитих козацьких провідників, як Байда-Вишневецький, Северин Наливайко, Петро Сагайдачний, Іван Сірко.

Готуючись до Визвольної війни Б.Хмельницький « постарався оточити себе людьми з яскраво вираженими ознаками характерників, згадаємо: Богуна, Кривоноса, Нечая, Морозенка»

Непоказним (та й не знаючим повністю про свої магічні здібності) характерником виступає головний герой роману Кирин Драгон. Він родом з Молдови, та через підступи тамошніх чаклунів, на батьківщині він звинувачений у вбивстві. Шукав притулку і щастя в Туреччині й Московії, але осів у Війську Запорізькому. Тут спіткався з козаками-характерниками, які вказали йому на його надприродні здібності й допомогли розвинути їх.

Характерник Кирин Драгон вимушений ховати своє походження й свої незвичайні таланти не лише через «помилки» молодості. Війна йде не лише на полях битв, а й у астральному плані, тому протиборчі сторони полюють за магами у ворожому стані. Але найголовніша причина того, що характерникові приходиться ховатись («Обре, сховайся добре!») у двоякості становища людей з надприродними здібностями у суспільстві – з одного боку, можновладці зацікавлені у їх допомозі для реалізації своїх планів, а з іншого, бояться посилення цих незвичайних людей. Ось роздуми головного героя про це: «Хлопець тільки торкнувся магічного світу, як його вчитель загинув, і через кілька днів Кирин Драгон, він же, віднедавна, Боян, зрозумів головне — чому всі сильні світу сього, як духовні, так і світські, полюють на чаклунів, як на скажених собак: вони бояться! Бояться замаху на своє життя, замаху за допомогою магії.».

Та шила у мішку не утаїш, і Драгонові випадає раз за разом проявляти свій чаклунський хист та вв’язатися у у боротьбу сильних світу цього.

За наказом козацького полковника Богуна Кирин займається магічним розслідуванням підступів ворожих чаклунів – у першу чергу винуватців трагедії у Красному, пошуками амулета-оберега Богдана Хмельницького, покаранням на смерть одного з найзапекліших ворогів та гонителів українського народу Миколи Потоцького. В той же час він ховається від старих і нових ворогів. Кілька разів потрапляє в, здавалось, безвихідь. Але завдяки своїм здібностям та допомозі власного древнього роду (привиду батька, рано вмерлим братам) щораз виривається з обіймів смерті. А в результаті розкриває найголовніший підступ чорних чаклунів – намагання заволодіти за допомогою масового жертвоприношення світовим пануванням.

А далі знов нескінченна війна… «Я знаю, що країна спустошена. Що народ стомився. Що як усі ці Замойські та Конєцпольські потрусять своїми скарбами, то наймуть нове військо. І я не знаю, як усьому цьому дати раду.»