Головна проблема філософії туалетного добробуту

Облаштуванням туалетів на дачах або у приватних будинках без каналізації ми з колегами займаємось близько 10 років. За цей час набуті знання та досвід втілилися у практичну філософію туалетного добробуту. З її основною проблемою познайомлю вас сьогодні.

Уринація та дефекація належать до природніх потреб існування організму людини.

Їхні обсяги та частота досить важко регулюються вольовими рішеннями індивідууму. Тому питання «випорожняти чи терпіти», яке час від часу постає перед людиною, з високою ймовірністю матиме ствердну відповідь. Очевидно, що ствердною вона буде, коли комплексна дія зовнішніх та внутрішніх чинників не чинитиме переважаючого спротиву.

У реалізації випорожнення людина прагне досягнення певного добробуту, насапмперед, зняття фізичного внутрішнього збудження. Проте не слід забувати й про інші складові такого добробуту – культурну, економічну та соціальну. 

Отже, головна проблема туалетної філософії полягає в невизначеності природи та взаємодії зовнішніх і внутрішніх чинників, які впливають на процеси та ефекти, що пов’язані з випорожненням. Очевидно, що дані процеси та ефекти з точки зору людини мають на меті утворення нових рівнів та змістів її добробуту.

Головна проблема туалетної філософії – невизначеність природи та взаємодії зовнішніх і внутрішніх чинників, які впливають на процеси та ефекти, що пов’язані з випорожненням.

Чи є ця проблема важливою? Подивимось на це з точки зору егоїстичного існування окремого індивідууму. Якщо його метою є якомога більша тривалість dolce vita, то варто запам’ятати, що кожна людина у віці 70 років мінімум один рік присвятила процесу випорожнення: в кущах на природі, в сортирі, люфт- або пудр-клозеті, нужнику, вбиральні, виходку, водному, компостному чи хімічному туалеті.

Людина за життя перебуває в туалеті протягом одного року!

Натомість людина, яка бажає досягнути певних компромісів із суспільством, тобто є істотою соціальною, буде прагнути діяти під час випорожнення таким чином, щоб баланс інтересів суспільства та індивідууму підтримувався на рівні, що не шкодить їй самій. Для прикладу запитаю: «Скільки питної води витрачає родина з 2 дорослих та двох дітей, яка проживає в міському каналізованому будинку?» 150! Літрів за добу, 5 кубічних метрів на місяць! Туалети з водним змивом розірвали коло «Зростання їстівного - Споживання – Випорожнення – Користь для зростання істівного». Крім того, відбулося включення в це коло води як транспорту фекалій. Тобто, з одного боку, людина хоче користуватись водним туалетом, а з іншого – розуміє, що така поведінка є марнотратством природних ресурсів.

Поширення туалетів зі змивом водою призводить до розриву харчового ланцюгу і включення в нього води як транспорту фекалій.

Загострюються відносини індивідууму, який має каналізований туалет, та суспільства, що бажає справедливого поділу ресурсів.

Отже, проблема філософії випороження є не лише важливою, а й багатогранною у звязках «індивідуум – соціум».

Чи є схожими процеси випорожнення в представників різних культур? Ні! І ця різниця часом шокує. В Індії 60,4% населення не має доступу до безпечного приватного туалету, а в Німеччині 95% домогосподарств каналізовані. Облаштування, технології обслуговування та бруд у громадських туалетах в Росії є численним приводом до жартів серед іноземців, проте і в цивілізованій Великій Британії міські вбиральні не є зразком чистоти.

Існує величезне розмаїття способів випорожнення і поводження з відходами та, як наслідок, туалетних технологій.

Чому так відбувається? Пояснення варто шукати в ментальній площині, стані технологічного прогресу та культурі.

Якщо люди поводяться під час вибору та застосування туалетної технології по різному, то на скільки сильно, створюючи зовнішні умови, можна вплинути на їхні психологічні установки? Часткові відповіді ми знайшли в нашому досвіді поширення серед українців знань про безводні туалети. Наші дослідження показують, що родини, які на заміну водного туалету почали користуватися безводними туалетами з відводом урини, в цілому задоволені таким рішенням. Попри докорінну зміну технології поводження з відходами вони не бажають звертатися до жаху гравітаційних септиків, фільтарції фекальних стоків та послуг асенізаторів.

Показовою є реакція українських родин, які в будинках без фекальної каналізації почали користуватись безводним туалетом з відводом урини: вони не бажають облаштовувати звичний їм водний туалет.