Памятник первой учительнице - тема для обсуждения

«Що ви скажете про пам’ятник першій вчительці, встановлений біля філологічного факультету?» Саме так розпочинається одна з сторінок форуму на студентському сайті нашого університету. Далі написано: «Я насправді не побачила в ньому нічого прекрасного. Можливо, ви мене і не підтримуєте...» І тут ласе до теревенів студентство (та й не тільки) вступило в дискусію...

Посипалися дошкульні вислови на кшталт (цитую): «А під цим пам’ятником ніхто не похований??? А то стиль такий, що аж страшно... » (ці та інші цитати подані з редакторською коректурою – прим. автора), «Я вважаю, що памятник це наднераціональна трата грошей. Це замилювання очей чимось гарним; уявним благополуччям (тінь комунізма знову...). Памятник кому? За Що? Яка вчителька? Хто її бачив? Пам'ятник уявній особі? МАРАЗМ! У кого питали кому він там потрібен?», «Який жах, добре що хоч не біля фізмату, а то виглядало не як навчальний корпус, а цвинтар! Краще не в камінній брилі пам’ять зберігати, а на плитці, яка б висіла на стіні!!!!»

Потім віртуальні співрозмовники трохи відійшли від суті розмови. Повели мову про пам’ятники, які потрібно поставити математикам (значить, все-таки комусь той пам’ятник таки впав в око! сподобався!). Ще казали, щоб математикам зарплатню підвищили, Нобелівську премію почали давати...

Нарешті все-таки повернулися до теми і висловили таку думку: «Вибачте, але цей пам’ятник справляє враження, що першу вчительку поховали. Якщо вже хотіли поставити, то, мабуть, камінь повинен бути сірий або червоний граніт. А не чорний». Я додам, що найкращий варіант – білий граніт, але ж...

Далі згадали розумні люди, що споруда ця – подарунок меценатів. Ось тут і розійшовся народ. Казали, що «можливо це "меценати" першу вчительку поховали, та й освіту також. А може, у меценатів такі світлі враження про першу вчительку».
Форум заяскравів алегорією вражень. Хоча були й оптимістичніші думки: «Мені ніби, подобається сюрреалізм цього задуму, особливо коли ідеш не дуже в хорошому настрої та побачиш бідну, знедолену, чотирируку "мадонну". Життєві смисли відновлюються, життя стає прекрасним... ніби».

Найоригінальніші порівнювали пам’ятник з... «шоколадним морозивом на паличці».
Лунали також надраціональні думки, як-от: «А взагалі, то дарованому коню в зуби не зазирають... Подарували і все. Крапка. Велика. Не подобається – не дивіться, обходьте десятою дорогою, а то і Вам поставлять...» І з тих же вуст: «А ще кажуть – на тобі небоже, що мені не гоже...»

Дуже сподобалась мені наступна думка (якщо вірити підписові, то ця людина – старший викладач ЖДУ, а отже, на ці слова особливо варто зважити): «Я думаю, що статус мецената не передбачає наявності гарного смаку. А слово «подарунок» не є виправданням напів-дебільно-поховального надгорбка. Те, що це невиправдана трата грошей (хай навіть не «університетських») немає сумніву; те, що монумент з вчителькою з Індії (придивіться – в неї 4 руки!) найвищий ступінь несмаку – безсумнівно. Пропоную ... тихенько вночі забрати його від факультету і поставити деінде. Шкода, що цей, з дозволу сказати, «шедевр» мистецтва обгороджено залізним парканом і його не зіб’є водій-ідіот (як це зробили з пам’ятником нашому Івану Франкові). Благаємо: заберіть від наших вікон ...це!»

Думаю, навряд хтось почує це волання, адже відкриття супроводжувалося таким пафосом...
З іншого боку, ми ж – класичний ВНЗ. А цей статус багато до чого зобов’язує. Як студентів, так і викладачів та працівників нашого навчального закладу.
Робити якісь висновки – вам, шановні читачі. Моє завдання донести інформацію, ваше – проаналізувати і зреагувати.

Ліка ВИШНЕВСЬКА, «Універсум»