В ходе проведения конкурса Семь природных чудес Украины определились 21 финалист.

Как сообщили «Журналу Житомира», подведение итогов второго этапа конкурса состоялось на Волыни во время фестиваля Этнолето: Ивана Купала на Свитязе.

По словам инициатора акции, народного депутата Николая Томенко, "21 финалист представляет основные регионы Украины и основные уникальные природные особенности, начиная с гор, пещер, озер и заканчивая самой большой пустыней в Европе. Украинцам будет что выбрать, а иностранцам будет что посмотреть".

Так, в финал акции вышли:

1. Биосферный заповедник Аскания-Нова (Херсонская область);
2. Геологический заказник Базальтовые столбы (Ривненская область);
3. Балаклавская бухта с мысами Айя и Фиолент (Крым);
4. Ландшафтный заказник Буковинские водопады (Черновицкая область);
5. Гора Говерла (Ивано-Франковская область);
6. Регионально-ландшафтный парк гранитно-степное Побужье (Николаевская область);
7. Деснянская Оболонь (Черниговская область);
8. Днестровский каньон (Винницкая, Ивано-Франковская и Тернопольская области);
9. Дунайский биосферный заповедник (Одесская область);
10. Заповедник Каменные могилы (Донецкая область);
11. Каневские горы на реке Днепр (Черкасская область);
12. Карадагский природный заповедник (Крым);
13. Кочубеевские дубы (Полтавская область);
14. Мраморная пещера (Крым);
15. Олешковские пески (Херсон);
16. Оптимистическая пещера (Тернопольская область);
17. Национальный природный парк Подольские товтры (Хмельницкая область);
18. Озеро Свитязь (Волынская область);
19. Озеро Синевир (Закарпатье);
20. Урицкие скалы (Львовская область);
21. Яблоня-колония (Сумская область).

Финал акции состоится 26 августа в Киевской крепости, где будут объявлены 7 природных чудес Украины.


Напомним, 21 августа 2007 года были названы семь историко-культурных памяток, которые заслуживают звания чуда Украины. Чудеса Украины были определены по результатам интернет-голосования и опроса 100 экспертов - ученых, историков, культурологов, специалистов в отрасли туризма. Интернет-пользователи, принявшие участие в голосовании, и эксперты несколько разошлись во мнении.

С 1 ноября минувшего года в Украине началась акция 7 природных чудес Украины.

---

В ТОП-100 самых достойных природных чудес Украины попали 4 места из Житомирской области

ЖИТОМИРЩИНА

Водоспад Вчелька Водоспад являє собою каскад з трьох скельних уступів загальною висотою до 10 м, довжиною 60-80 м, шириною до 40 м у руслі річки Гнилоп’ять... Водоспад Вчелька знаходиться у Житомирському р-ні, між селами Сінгури і Перлявка, на річці Гнилоп’ять в урочищі „Шумськ”. Береги річки в районі водоспаду - прямовисні скелі висотою 6-10 м. Нижче за течією розташована скеля Кращевського висотою до 30м.     Кристалічні породи представлені мігматитами житомирського комплексу та гнейсами тетерівської серії палеопротерозою. Цікаво, що на правому березі кристалічні породи перекриті лесовими відкладами верхнього неоплейстоцену, а на лівому – флювіогляціальними пісками дніпровського кліматоліту середнього неоплейстоцену.   Каскадні водоспади рідкісні в зоні Полісся, об’єкт має мальовничий і естетичний вигляд. Під’їзд – автомобільною насипною дорогою від с. Сінгури – 8 км, від с. Перлявка – 4 км. Пам’ятка розташована на території Житомирського військового полігону.

Каньйон на річці Тетерів Внаслідок тривалого геологічного розвитку, тектонічних процесів та вивітрювання виходи докембрійських порід набули високоестетичної „монументально-архітектурної” форми... Тетерів - ріка на Придніпровській височині та Поліссі, права притока Дніпра; довжина 365 км, сточище — 15100 кв км. Протікає в межах Житомирської та Київської області. В деяких місцях Тетерів має характер гірської ріки.     Геологічна будова берегів Тетерева досить різностороння. Вже на початку свого витоку (20 км), починаються гранітні утвори, прикриті пісками і лісом. Скали різних змінюваних кристалічних порід супроводжуються з обох сторін, і в деяких місцях досягають значної висоти (м. Житомир), утворюючи мальовничі ущелини з стрімкими стінами, — до міста Радомишля і трохи нижче.   Вид на греблю водосховища та скелю Чотири Брати   В південно-західній частині м. Житомир долина річки Тетерів на протязі більше 2 км має каньоноподібну форму з прямовисними скельними берегами. Правий берег покритий сосновим та змішаним лісом.   Найвужча частина каньйону між скелями Чотири брати та Голова Чацького   Окремі найбільш мальовничі скелі мають власні назви, з ними пов’язані народні перекази та легенди. Скеля Голова Чацького розташована на лівому березі Тетерева, її ширина 120 м, висота 30 м, а скеля Чотири Брати – на правому березі, ширина до 150 м і висота більше 10 м над урізом води водосховища.   Скеля Чотири брати   Скелі складені сірими дрібно-середньозернистими масивними біотитовими гранітами житомирського комплексу палеопротерозойського віку (біля 2000млн. років). Внаслідок тривалого геологічного розвитку, тектонічних процесів та вивітрювання виходи докембрійських порід набули високоестетичної „монументально-архітектурної” форми.

Камінне село Поміж високими соснами видніються камені-валуни. Одні - завбільшки з чималий будинок, а інші - ще більші. Придивишся пильніше - й справді: камені вишикувались „вулицею”... За тридцять кілометрів від Олевська й за двадцять до Бєларусі, у Замисловецькому лісництві, на двох з половиною гектарах державного заповідника місцевого значення розташувалося „Камінне село”.   Поміж високими соснами видніються камені-валуни. Одні - завбільшки з чималий будинок, а інші - ще більші. Опуклі, шерехаті, сірі ... Придивишся пильніше - й справді: камені вишикувались „вулицею”. Немов сільські оселі. Біля них, наче -„хлівчики”, а там біля „майдану”, бовваніють кам’яна „школа”, ”церква”...       ...Легенда прадавня розповідає:  „Якось лісами тутешніми (були вони тоді дрімучіші й густіші , а села ховалися в них понад річками глибокими від набігів злих, ворожих) брів подорожній. Старий чоловік і одежині вбогій. Зайшов в одне село лісове, попросив у господаря крайньої хати хліба. А той саме по хазяйству порався, махнув рукою: ”Іди собі, чоловіче, ніколи мені з тобою клопотатися”.   Образився старець, вийшов із села , озирнувся на нього – і враз воно все скам’яніло... Потім побрів собі далі, на галявині знайшов папороть їстівну, підкріпився, відпочив і рушив у свою дорогу. На камені, де відпочивав, сліди відбилися, один велетенський - немовби босої ноги; й „ланцюжок” схожих на сліди звичайної людини.    За легендою, тим подорожнім був Господь...”   Матеріалістичні гіпотези трохи інакше трактують походження цього дивного явища: льодовик наніс каміння десь 20 тисяч років тому. Та невже він зміг так симетрично, так життєво правильно „збудувати вулицю”?                   Сосни та інші дерева тутешнього лісу обступили валуни, колишеться високо в піднебессі їхнє віття. Сторожують „село”. Віки минають, а вони все сторожують. Деревина тут трохи дивна - тонкі стовбури, якесь тьмяне немовби спохмурніле листя, жовтава глиця. А через кілька кілометрів - молода зелень буяє, все квітне. „Зачароване місце” – ніколи яскраво-зеленим не було.   Якщо босоніж ступити в скам’янілий „Божий слід” в прохолодну погоду то він не холодний. Ступаєш на нього босоніж – і зовсім не холодно. Існує повір’я, що той, хто постоїть у „сліді”, набирається здоров’я, а бажання загадане тут, збувається.   Камінь зі слідами теж незвичайний. Його частину немовби хто відтяв гострим ножем (чи пилкою), так рівнесенько, наче скибку хліба від паляниці. І ще одна особливість. На боці валуна видніється „шов”: ніби добрячий кам’яний кавалок „пришили” чи „приварили” до основної маси. Цікаво що „шов” зроблено з каменів - „стібків”...іншої фактури! Який велетень виконав це „шитво”? Не довіряє природа деякі свої тисячолітні таємниці нікому.     Добиратися до „Камінного села” вибоїстими лісовими дорогами. І, як у казці, зустрінете на шляху тетеруків, зайців, білку, орла. У селах, понад берегом стрімкої Уборті, де вода завжди жовтувато-коричнева, на деревах висять борті - стародавні вулики з колод. Поліщуки й досі не відмовилися від предковічного бортництва, бджоли в цих колодах рояться, мед гарний збирають.   Легенда про скам’яніле село наклала свій відбиток на звичаї гостинності в цих краях. І хлібом, і медом, і зібраними в лісі грибами-ягодами поділяться тут щедро, від душі.

Скеля „Голова Чацького” Скеля, що стала символом Житомира. Її добре видно здаля, вона являє собою досить доладне погруддя чоловіка зі статечними рисами й великим носом... Якось в одного мудреця запитали — чи є на землі нетлінні цінності? Той відповів: «Так, є. Це — схід сонця». Хто вміє йому радіти, оцінить і все, що освячується його промінням. У Житомирі схід сонця найкраще зустрічати на південній околиці міста. З альтанки міського парку відкривається чудовий краєвид на Житомирський каньйон, де, закутий гранітними берегами, Тетерів розлився рукотворним водоймищем і безупинно шумить, спадаючи з греблі. Величні скелі, які розступилися, аби пропустити річку, житомирці здавна охрестили суто на людський лад. Правий берег іменований Чотирма Братами, Лівий — Головою Чацького.     Відразу кілька легенд тлумачать останню назву. Найвідоміша з них пов'язана з прізвищем відважного воїна, який, обороняючи колись місто від ординців, заманив за собою з верхівки гранітної брили у прірву сотні ворогів. Вірний кінь Чацького востаннє так кресонув копитом каміння, що від нього відколовся шмат, і маківка скелі уподобилася голові лицаря, стала вічним пам'ятником.     Ось як розповідає про неї видатний польський письменник Ігнацій Крашевський, котрий із літа 1853 до лютого 1860 мешкав у Житомирі. „Кам'янка вливається в Тетерів, що так само оточений скелями, і берег, який починається від того гирла, становить чудове місце для прогулянок. Річка тут була змушена колись з великою силою вигризати собі русло, яке нині глибоко вирує біля підніжжя розрубаних течією скель. Скелі ці кільканадцять сажнів висотою, подекуди оголені, порозбивані, зсунуті, нагромаджені в мальовничому неладі, сиві, червоні, жовті, замшілі, з деревами і темною водою на глибині ріки створюють образ, який маляр з великими труднощами здолає відтворити. В різних місцях із кількох пунктів це виглядає таким заворожуючим, що навіть ті, які добряче звикли до прекрасної природи і багато по світі блукали, не могли намилуватися дикою красою нашої околиці... Одна зі скель, яку добре видно здаля, являє собою досить доладнє погруддя чоловіка зі статечними рисами й великим носом. Місцеві жителі прозвали її «Скелею Чацького», на спомин про дорогу для Волині людину”.