Корейці з колишнього СРСР їдуть на батьківщину. Але у Південній Кореї їм не раді

"Якщо я не перекладу російською, інші діти не зрозуміють жодного уроку", - каже Яна Кім, 11-річна учениця початкової школи Данпо в Асані, місті поблизу південнокорейської столиці Сеула.

Яна розмовляє корейською найкраще у своєму класі – більшість із 22 її однокласників розмовляють російською, а корейську знають погано.

Фактично, майже 80% учнів цієї школи вважаються "мультикультурними" - це означає, що вони є іноземними громадянами або хтось із їхніх батьків не є громадянином Кореї.

"Важко отримати точні цифри, оскільки батьки мають різні національності та статуси проживання, - каже Чу Де Йоль, старший викладач, який курує навчальні питання, - але вважають, що більшість "мультикультурних" учнів - це корьо-сарам".

Корьо-сарам - етнічні корейці, чиї предки мігрували з Кореї на далекий схід Російської імперії наприкінці 19 - на початку 20 століть. Багато з цих сімей у 1930-х роках депортували до Середньої Азії в рамках сталінської політики "зачистки кордонів". Вони жили у колишніх радянських республіках, зокрема в Узбекистані й Казахстані, і через кілька поколінь перестали говорити корейською, бо це було заборонено".

Сім’я Яни повернулася до Південної Кореї сім років тому, і тепер багато інших наслідують їхній приклад.

"Я вивчила корейську природно, граючись із корейськими друзями в садочку, але тепер у школі набагато більше дітей, які не вміють говорити корейською", - каже вона.

У початковій школі Данпо у 2018 році 26,6% учнів вважалися мультикультурними. Цього року – 79,3%.

АВТОР ФОТО,SUHNWOOK LEE / BBC KOREAN

Це не дивно: популяція етнічних корейців з іноземним громадянством зростає в Асані швидше, ніж будь-де у Південній Кореї. У 2010 році в місті їх проживало менше 300, але до 2023 року їхня кількість зросла в 52 рази.

Південна Корея почала надавати дозвіл на проживання етнічним корейцям, які проживають у Китаї та колишніх радянських державах, після знакового рішення конституційного суду, який розширив визначення терміну "співвітчизники" у 2001 році. Але кількість мігрантів корьо-сарам почала швидко зростати у 2014 році, коли їм дозволили брати з собою членів сім'ї.

У минулому більшість цих етнічних корейських іммігрантів були з Китаю та розмовляли корейською мовою. Але кількість некорейськомовних корьо-сарам різко зросла. Минулого року в країні проживало близько 105 000 корьо – майже в п’ять разів більше, ніж десять років тому.

Південна Корея потерпає від демографічної кризи. Попри щедрі грошові пожертви та житлову підтримку, тут найнижчий рівень народжуваності у світі, який з року в рік продовжує падати. У 2023 році рівень народжуваності становив 0,72, що значно менше від 2,1, необхідного для підтримки стабільного населення за відсутності імміграції.

За оцінками, якщо ця тенденція збережеться, населення Південної Кореї може скоротитися вдвічі до 2100 року.

За даними Міністерства зайнятості та праці Південної Кореї, протягом наступного десятиліття країні знадобиться ще 894 000 працівників, особливо в сфері послуг, щоб "досягти довгострокових прогнозів економічного зростання".

"Хоча візи для закордонних корейців часто сприймають як форму підтримки для етнічних корейців, вони в першу чергу спрямовані на забезпечення стабільної робочої сили для виробництва", - каже Чой Сеорі з Дослідницького та тренувального центру міграції.

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES

В Асані багато корьо-сарам живуть поблизу індустріального парку, де розташовані заводи субпідрядників Hyundai Motor.

Денис Ні з Казахстану – один із них.

"Зараз я не бачу на фабриці корейців, - каже він. - Вони думають, що робота важка, тому швидко йдуть. Більше 80% людей, з якими я працюю, - корьо-сарам".

"Без корьо-сарам ці заводи не працювали б", - каже Лі, рекрутер, який попросив назвати його лише за прізвищем.

Більшість інших трудових мігрантів, які не є етнічними корейцями, мають короткострокові робочі візи, які дозволяють їм залишатися лише на чотири роки та 10 місяців. Щоб продовжити візу, вони мають повернутися на батьківщину і пробути там не менше шести місяців. Але корьо-сарам можуть продовжувати своє проживання в Кореї кожні три роки, не виїжджаючи з країни.

Сегрегація в школі та за її межами

Корьо-сарам селять також і в інших промислових містах, таких як Кванджу та Інчхон. Але, як демонструють приклади Асана і початкової школи Данпо, імміграція приносить із собою і труднощі.

"Корейські діти граються лише з корейськими, а російськомовні - лише з російськомовними, тому що вони не можуть спілкуватися", - каже 12-річний місцевий учень Кім Боббі. Яна погоджується, додаючи, що вони часто сваряться через те, що не можуть спілкуватися.

Намагаючись подолати мовний бар’єр, у початковій школі Данпо щодня проводяться двогодинні уроки корейської мови для іноземних учнів, але попри це вчителька Кім Юн Джу все одно занепокоєна.

"Я вважаю, що багато дітей ледве розуміють уроки, коли переходять у старші класи", - каже вона.

Інші уроки викладають корейською мовою, і Яна каже, що багато учнів потребують перекладу уроків.

АВТОР ФОТО,SUHNWOOK LEE / BBC KOREAN

Академічна конкуренція в Південній Кореї дуже сильна, і школа втрачає місцевих учнів, оскільки батьки хвилюються, що це вплине на освіту їхніх дітей.

"Я трохи хвилювався, коли перевів свою доньку в цю школу", - каже Пак Хана, сім’я якої походить з Асану. Минулого року вона записала в Данпо свою восьмирічну доньку.

"Попри те, що сусідня школа переповнена, багато місцевих батьків вважають за краще віддавати своїх дітей туди", - додає вона.

Заступник директора Кім Гуен Те каже, що керування школою, де близько 80% учнів вважаються мультикультурними, може бути надзвичайно важким і що в минулому, коли їх було менше, було легше вивчати корейську поза класом, оскільки у більшості з них один з батьків був корейцем.

Згідно з офіційним національним опитуванням, проведеним у 2021 році, рівень зарахування до середньої школи студентів із різних культур дещо нижчий, ніж серед місцевих жителів. Пак Мін-Джунг, науковий співробітник Дослідницького та тренувального центру міграції, стурбований тим, що дедалі більше учнів корьо-сарам покинуть школу, якщо не отримають необхідної підтримки.

"Якщо так триватиме, я хвилююся, як ці діти зможуть жити в Кореї в майбутньому", - каже старший вчитель Чу.

Сегрегація поширюється за межі школи – наприклад, в Асані більшість корьо-сарам осідають у старому місті, тоді як місцеві жителі переїжджають до нового міста.

АВТОР ФОТО,NI DENIS

Денис Ні, фабричний робітник, який приїхав до Південної Кореї з дружиною та п’ятьма дітьми з Казахстану в 2018 році, каже, що помітив, що багато його сусідів-корейців переїхали.

"Корейцям, схоже, не подобається мати сусідів з корьо-сарам, - каже він з незграбною посмішкою. - Іноді корейці запитують нас, чому ми їм не посміхаємося. Але ми просто такі, це не тому, що ми злі. Але люди, які нас не знають, думають, що ми злі".

Він каже, що в його районі були суперечки між дітьми, і він чув про випадки, коли діти корьо-сарам були "грубими" під час цих суперечок.

"Після цього корейські батьки кажуть своїм дітям не гратися з дітьми корьо-сарам. Я думаю, що саме так відбувається сегрегація", - вважає він.

Відсутність міграційної політики

Досвід Асана в ситуації з напливом етнічних корейців з-за кордону підкреслює ширші проблеми, з якими стикається Південна Корея у вирішенні питання імміграції. Це проблемне питання у країні, яка є однією з найбільш етнічно однорідних у світі.

"Існує значний психологічний опір напливу етнічних корейців, які зовні нічим не відрізняються від нас, тому я стурбований тим, як Корея зможе прийняти інших іммігрантів у майбутньому", - каже Сеонг Донг Гі, експерт з корьо-сарам в університеті Інха.

Лі Чанг-Вон, директор Дослідницького та тренувального центру міграції, погоджується: "Немає чіткого плану імміграції на рівні національного уряду. Вирішення проблеми населення країни за допомогою іноземців було запізнілою думкою".

АВТОР ФОТО,SUHNWOOK LEE / BBC KOREAN

Минулого року в Південній Кореї проживало близько 760 000 етнічних корейців з Китаю та пострадянських країн, що становить близько 30% іноземного населення країни.

Південна Корея також є популярним напрямком для трудових мігрантів з таких країн як Непал, Камбоджа та В’єтнам, і в 2023 році в країні проживало приблизно 2,5 мільйона іноземців.

Більшість із них працюють фізично, лише 13% займають кваліфіковані посади.

Лі каже, що нинішня імміграційна політика "суттєво спрямована на низькокваліфікованих працівників". Це призводить до поширеної думки, що іноземці працюють у Південній Кореї лише деякий час, а потім їдуть. У результаті, за його словами, бракувало обговорення питання про довгострокове поселення для всіх іммігрантів.

"Я сподіваюся, що відчуття кризи населення може стати каталізатором для того, щоб наше суспільство по-іншому дивилося на імміграцію, - каже дослідниця Чой Сеорі. - Тепер настав час подумати про те, як їх інтегрувати".

Попри певні труднощі, Денис Ні не шкодує про рішення переїхати до Південної Кореї.

"Для моїх дітей це дім. Коли ми були в Казахстані, вони запитували: "Чому ми тут?" Ми хочемо повернутися до Кореї", - каже він.

Санвук Лі,BBC Korean