Сповідь депутата

      Якщо зібрати людей різних професій, посад  та  запитати, що таке гендер,  відповідь буде різною. Навіть у Верховній Раді знайдуться  депутати, які  не зрозуміють  запитання. Те,  що стосується гендерної політики в Україні, насправді велика інформаційна яма, наповнена всіляким  сміттям.

   У чому тільки не звинувачували   гендерний  рух – втратою  традиційних цінностей,  загрозою національній безпеці України,  пропагандою нетрадиційної орієнтації і т. д. Гендерне питання  для розвинутих країн  давно стало пріоритетом розвитку, а в Україні ще існують сумніви про доцільність  паритету.

І взагалі, чи важливе для суспільства гендерне питання? Як сказав один депутат,  коли немає що їсти, то хіба мріється  про норкову шубу?  Тим не менше науковці впевнені  - великі  соціальні  проблеми такі  як поширення сніду, вживання алкоголю та наркотиків, прояви  насилля та суїциду  йдуть корінням в  гендерне  виховання.

  Всі наші зусилля ми спрямовуємо на подолання наслідків проблем, які виникають через відсутність правильного  виховання  з народження дитини.  Щойно дитина народилася – їй вже змушують носити одяг певних  кольорів, гратися різними іграшками,  дотримуватися правил поведінки відповідно до статі.

Чого навчиться дівчинка, граючись з ляльками? Піклуватися про дитину. А хіба хлопчику не треба бути турботливим батьком? Хіба він не повинен доглядати дитину? Чи зможе чоловік бути гарним батьком для своїх дітей, якщо в дитинстві він ніколи не грався з ляльками? 

   Хлопчики люблять гратися машинками, танками, літаками. Кожний хлопчик рано чи пізно стане дорослим чоловіком. А ви помічали, що чоловіки, які водять машини, не люблять жінок за кермом? Бо ігри з машинками – чоловіча справа! Ігри з військовою технікою і солдатами – чоловіча справа. Саме тому, жінок в армії та за кермом не сприймають всерйоз.

 Однак даний матеріал  не хочу присвячувати гендерному вихованню.  Не треба випереджати час -  зміни прийдуть, коли освітою, культурою і загалом країною керуватимуть свідомі керівники ( жінки). 

  Але коли це буде? Випадково  прочитала один пост  депутата в соціальній мережі, який  вселяє надію. Не зізнаюся у кого і коли «запозичила» цю  сповідь, але це не вигадка. Шкода, що до таких висновків переважна більшість чоловіків йдуть дуже повільно. Але все –таки вони йдуть!))

Сповідь депутата

Автор М. Рік публікації - не має значення, бо все ще актуально.

«Вкотре переконуюсь: жіночий потенціал в Україні не просто значний, а височезний! А ще зрозумів, що насамперед нам, мужикам, треба читати  гендерні семінари. Оскільки саме наші мізки потребують змін. 

    Переконаний, поки державна влада і політика загалом буде контролюватися переважно чоловіками, доти це буде тупа боротьба за ресурс, який ця влада дає. Боротися, виривати зубами, контролювати, здобувати шматок хліба для сім'ї - це в наших чоловічих генах. Тому боротися за краще для себе, своєї родини, своєї політичної сили - це нормально. Але в цій боротьбі часто забуваємо, що крім особистих і корпоративних інтересів, є ще й інтереси суспільні. 

  І якщо переважно чоловіче середовище формує державну владу, точніше ту її частину, яка приймає рішення, то й часто політична діяльність - це боротьба усіх з усіма. Влади з опозицією, опозиції з опозицією, влади з владою і т. д. Боротьба тотальна і безкомпромісна, боротьба нищівна і без правил. 

Бо боротися - це наше, чоловіче, бо на кону - депутатські мандати і міністерські портфелі (читай - шматок хліба для своєї родини). Бо особистий і корпоративний інтерес - ближче, ніж інтерес суспільний. 

     Політичні партії, як би вони не називались і які б цінності не декларували, просто приречені на вічну війну доти, доки домінуватиме чоловічий, агресивний стиль політичної поведінки. Доти політичні союзники лише перед телекамерами демонструватимуть єдність поглядів, а в реальному житті все буде спрямоване на взаємопоборення. Оскільки для самця є два варіанти виходу з бійки - перемогти або загинути. Найгірше - це вижити, але при цьому бути переможеним. 

   Саме тому, на мій погляд, у критичні моменти, чоловіки-політики обирають шлях спільного програшу, якщо не вдається виграти індивідуально. Найкраще підтвердження - останні парламентські вибори і ситуація в одномандатних округах. Краще потопити всю опозиційну "ескадру", висунувши багатьох кандидатів, аніж поступитись своїми інтересами (читай - індивідуально програти) в тому чи іншому окрузі. Принцип "якщо не мені - значить нікому" здається нам, мужикам, логічним і дуже рідним. 

Спитаєте, до чого тут жінки? Насправді, єдина надія на них. Лише розбавивши жінками чоловічу владну компанію, маємо шанс привнести в політику гармонію, мудрість і підвищену відповідальність. І розірвати коло вічної боротьби всіх з усіма. Можливо, тоді політика стане конкуренцією ідей, а не банальною боротьбою за доступ до корита...»

 Happy - end