Світ навколо нас: сучасні виклики та глобальні тренди

Оточуючий світ кожен з нас сприймає крізь власну призму, сформовану під впливами різних чинників, які в подальшому формують світогляд. Що сьогодні відчуває людина, адже часи змінюються, змінюються й цінності, традиції стають як щось другорядне. Нині всі говорять про незворотні зміни в суспільстві, в багатьох на вустах з’являються незрозумілі терміни і поняття, які в основному, на мою думку, спрямовані на виправдання власної безпорадності. Одним з них виступає глобалізація як явище нашої сучасності. Глобалізація – це процес формування єдиної всесвітньої соціокультурної системи: світового ринку, всесвітньої політики, культурної стандартизації, розвиток наддержавних структур і міжнародних об’єднань (ЄС, СОТ, НАТО, ЄЕП). Важливо відзначити, що , говорячи про глобалізацію, я говорю не про сформоване глобальне суспільство як даність, а лише про тенденцію до формування такого суспільства. Ця тенденція за своєю природою є водночас об’єктивною і суб’єктивною.

Об’єктивний бік глобалізації полягає в тому, що сучасний розвиток комунікаційних систем, економіки, політики і культури дійсно дозволяє та іноді вимагає подолання кордонів національних держав(транснаціональні корпорації, розвиток міжнародного розподілу праці і політичної взаємодії, культурна експансія й обмін). Ряд певних світових проблем (екологічна криза, тероризм) не може бути вирішений на рівні окремих національних держав і вимагає широкої міжнародної взаємодії.

Суб’єктивний бік глобалізації полягає в тому, що світова тенденція активно використовується і підсилюється ріщними зацікавленими суб’єктами світової економіки й політики у власних інтересах. Ернст Ульріх фон Вайцсеккер, німецький професор і політик, зазначає, що про глобалізацію говорять позитивно ті, хто має вплив на неї та здобуває із глобалізації певні вигоди. Ті ж, для кого глобалізація обертається зубожінням і закабаленням, такого ентузіазму не виявляють.

Глобалізація має у собі ряд суттєвих загроз. Перш за все глобалізація суперечить національно-державній формі існування суспільств, зокрема і українського. Глобалізація пов’язана із руйнуванням національної держави, адже основним суб’єктом соціально-політичного життя стає регіон. Український науковець Микола Кузьмін констатує, що регіоналізм є однією з тенденцій сучасності. Найшвидше регіоналізм розвивається в Європі. Самовизначення регіонів має закономірним наслідком розвиток сепаратизму. Державна цілісність Італії, Іспанії, Франції, Бельгії, Великобританії сьогодні перебуває під загрозою з боку регіонального сепаратизму. Російський дослідник Олексій Терещенко свідчить про реальність перспективи розпаду Бельгії й Великобританії в недалекому майбутньому. Дуже складними є регіональні відносини на Балканському півострові.

Також глобалізація спричиняє розмивання національного інформаційно-культурного простору. Нині національна держава практично не здатна створити й підтримати замкнений інформаційний простір у межах своїх кордонів. Це не тільки призвело б до міжнародної ізоляції країни, але й технічна можливість цього вельми сумнівна. З одного боку, пожвавлення інформаційного обміну на міжнародному рівні сприяє збагаченню національної культури найвищими здобутками світової культури. Однак розмитість інформаційного простору створює і небезпеку ворожих інтервенцій. Так, незалежна Україна постійно зазнає тиску з боку Росії. Фактично, слід говорити про інформаційну війну, яка полягає в маніпуляції свідомості громадян та насадженню чужинських цінностей та світогляду. Також глобалізація відкриває двері для проникнення безнаціонального культурного продукту (наприклад, т. зв. «клубна музика» і «клубна культура»), який часто являє собою сумнівну культурну й духовну цінність. Наступна проблема полягає у тому, що Глобалізація супроводжується і значною мірою підсилюється експансією неолібералізму, тобто глобального капіталізму. Формування системи глобальної економіки проводиться не на засадах рівності всіх його учасників. Так, український соціолог Максим Єнін зазначає, що станом на 1999 рік із 500 найбільших транснаціональних корпорацій 43,8 % були американські, 31,6 % - європейські, 15,4 % - японські. Це унаочнює тезу про одно полярність сучасного світу.

Ідейною основою експансії глобального капіталізму є глобалізм. Глобалізм – це ідеологія глобального суспільства. Центральним елементом (і метою) глобалізму як ідеології є глобальність – стан людства, за якого національні відмінності нівелюються або стають малозначущими. Німецький соціолог Ульріх Бек визначає глобалізм як «ідеологію панування світового ринку».

Отже, можна зробити наступні висновки: глобалізація без сумніву є яскравим явищем сучасності, однак має у собі суттєві загрози, перш за все - глобалізація виступає проти національної держави – традиційної форми устрою українців, виступає проти національної культури та веде до повної капіталізації суспільства.

Варто повернутись до поставленого вище питання, що ж в такій реальності (яку я змалював) відчуває людина?

Для багатьох діють закони ілюзій. Ними пронизане все наше існування. Ілюзії завжди залишають за собою палітру різноманітних виборів та можливе їх поєднання.

Вже саме усвідомлення здійснення того чи іншого вибору дарує власну впевненість і самодостатність. Внаслідок певних процесів, починає з’являтися, головним чином не усвідомлено, альтернативна реальность, яка створює людині можливе альтернативне існування. Інтернет та його соціальні мережі, книжки, музика, кіно, театр, живопис - все це пропонує різні варіанти проживання й переживання життя, що актуалізується у ситуації, коли людина відчуває себе не зовсім комфортно у своєму житті, виконуючи свої соціальні ролі. Криза самотності, постійної нереалізованості і викривленого світовідчуття, котра виявляється на сучасному етапі розвитку людства, робить індивіда легкою мішенню для потужних соціальних механізмів, які покликані регламентувати і контролювати кожен наступний крок, погляд, подих.

Маргінальне суспільство – ось те середовище існування новітньої людини, якій вже не потрібно щось відчувати або знати. Вона хоче лише вражень і емоцій, її життя – це «емоційне сковзання», відсутність глибинних переживань. Саме таких людей найпростіше контролювати і управляти ними. Суспільство такого типу - ідеальний будівельний матеріал, який схожий на м’який пластилін з якого можливо витворити бажані форми і картинки. Саме такі картинки і форми не потребують складних технологій для управління. Людина такого зразка найточніше виконує накази. Але все це можна здійснювати лише за умови ідеального спостереження і вивчення механізмів співіснування і функціонування. Спостереження дає точну картинку і уявлення про той чи інший об’єкт.

Тут, цікаво звернутись до філософських праць Мішеля Фуко, незважаючи на те, що вони написані десятки століть тому, водначас, на мою думку не перестають бути актуальними, особливо для характеристики сьогоднішнього суспільства та існуючого стану речей. Автор у своїх філософських працях, передусім таких як «Наглядати та карати» та «Історія безумства» переосмислює явище паноптикуму (Паноптикум (від древньогрецької «все» і «бачити») – музей, колекція різноманітних незвичайних предметів, наприклад воскових фігур або чудних живих створінь в переносному розумінні будь-що, що нагадує таке зібрання. Паноптикумом також називається проект ідеальної в’язниці Ієремії Бентама, коли один наглядач може спостерігати за всіма ув’язненими одночасно. У проекті в’язниця нагадує собою циліндричну будову зі скляними внутрішніми перегородками, наглядач знаходиться в центрі, але його не бачать ув’язнені. Ув’язнені не знають в який момент за ними точно спостерігають і у них створюється враження постійного контролю. Таким чином вони стають ідеальним ув’язненими. Одна з відомих реалізацій подібного проекту – тюрма Пресидіо Модело на Кубинському острові Хувентуд, де з 1953 по 1955 рік утримувався Фідель Кастро.), виводячи його зі сфери функціонування пеніцитарної системи, показує паноптизм як спосіб реалізації сучасної влади. Він впевнений, що кожен замкнений у власній клітці, кожен – у власного вікна, відкликається на власне ім’я і визирає, коли цього вимагають, - великий огляд живих і мертвих. Нагляд створюється на системі постійної реєстрації. Ставлення кожного індивіда до власного життя і смерті проходить через представників влади, через реєстрацію, котру вони проводять і через рішення, які вони утверджують. Будь яке лихо вони зустрічають порядком, забезпечуючи капілярне функціонування влади, і якщо дійсно, що проказа породила ритуали виключення, то чума породила дисциплінарні схеми. Вона викликає не бінарний розподіл між двома групами людей, а численні підрозділи, індивідуалізований розподіл, глибинну структуру нагляду і контролю, інтенсифікацію і розгалуження влади, загалом, всі установи для контролю над індивідами діяли в подвійному режимі: бінарного розподілу і клеймування (божевільний-небожевільний, безпечний-небезпечний, нормальний-ненормальний), а також примусового і диференційованого розподілу (хто він, де повинен знаходитись і як його характеризувати, як впізнати і як здійснити індивідуальний постійний нагляд за ним).

Нині можна спостерігати різні прояви дії паноптикуму у буденному житті кожної людини і, навіть, констатувати суттєве звуження простору інтимного життя багатьох людей. Передусім звернімо увагу на факт реального відеоспостереження за людиною, яке здійснюється у громадських закладах (магазинах, банках, навчальних закладах тощо), на вулицях, під’їздах будинків, а також стеження із супутників. Тобто сфера інтимного життя все більше звужується до розмірів приватного оселі. Але і ця сфера зазнає вторгнення з боку ЗМІ, яке за допомогою реаліті-шоу послідовно утверджує «нормальність», коли всі можуть спостерігати за кожним моментом життя іншої людини (насамперед, це такі шоу як «За склом», «Останній герой», «Дім» тощо). Паноптикум як стан тотального спостереження за людиною є відмінним від тотального способу гноблення людини. Ця відмінність полягає у тому, що система паноптикуму дає кожному відчуття свободи, а контроль сприймається як даність.