Російськомовність як ознака орієнтування на Москву

Важко уявити країни з моноетнічним суспільством, де б дискутувалося питання функціонування державної мови. Однак, в Україні це можливо, і навіть заохочується. Приміром, майже кожен чув вислів «яка різниця, якою мовою говорити». Найперше, про що говорять адепти московської мови, що мовляв цим можна розколоти суспільство, що потрібно спершу вирішувати економічні проблеми тощо.
 Насправді, проблема функціонування української мови з кожним роком постає все гостріше. Чиновники всіх рангів не гребують спілкуватися російською в робочій час, хоча отримають зарплату в гривнях, а виступати за отримання зарплати в рублях чомусь не поспішають. Так само, вони не бажають їхати до Москви, чи до Смоленська. А все через те, що українці в своїй більшості, на жаль тільки спостерігають, а не діють з метою захисту своїх прав та мови загалом.
Такий стан речей успішно впроваджувався протягом останніх десятиліть. Російські серіали, передачі, двомовні ведучі – все це підсвідомо залишалось в головах більшості як норма. А потім – прийняття законів «ківалова-коліснічєнка», що остаточно закріпили привілеї російської мови.
В умовах російсько-української війни, мовне питання також постало як одне з першочергових. Тут знову ми чуємо висловлювання російськомовних, мовляв в зоні АТО теж розмовляють російською, то що вони не українці? Така постановка питання є нічим іншим, як свідомим маніпулюванням фактами. Адже українська мова є рідною для 73 % учасників АТО. Як бачимо, цифри майже співпадають із відсотковим показником українців, що проживають в Україні, згідно з останнім переписом населення.
Тож сьогодні маємо усвідомлювати, що нормальна людина не говоритиме, що питання мови другорядне чи неважливе. А нормальний чиновник не дозволятиме собі говорити російською у робочій час. Так само, як нормальний заклад громадського харчування не має серед обслуговуючого персоналу людей, що звертатимуться до вас російською. А там де ви бачите перераховані російські атрибути, означає, що ви потрапили туди, де підтримують рускій мір, а його, як відомо, потрібно знищувати, бо інакше він знищить нас.
Варіанти боротьби є різноманітні. Але найпростіші – доступні кожному. У закладах громадської сфери не лінуйтесь, і залиште запис у книзі скарг, у разі, якщо її немає – сміливо викликайте поліцію. Змушуйте чиновників спілкуватись українською, адже ви їх найняли на роботу і говорити українською – їх обов’язок. Для цього, знов ж таки, не лінуйтесь – складіть запит до органів влади, з вимогою надати автентичний переклад українською мовою, а у разі відмови – подавайте до суду, успішних прецедентів більш ніж достатньо, а незабаром матимемо свій і у Житомирі. Всеукраїнський Рух захисту української мови зможе надати вам допомогу. А на найближчі десятиліття візьміть на озброєння орієнтир за формулою Миколи Хвильового «Геть від Москви», яка як бачимо багатьох і сьогодні міцно тримає у своїх мовних тенетах.