"Забути Герострата" - трагікомедія Г. Горіна і сьогодення.

Ефеський храм богині Артеміди, який грецькі зодчі зводили більше століття був спалений в одну ніч базарним торговцем Геростратом. Мотив цього злочину до болю цинічний – бажання нікчемної особи прославити себе, зробити відомим своє ім’я…

Перегляд вистави, яка високопрофесійно відтворила події 356 року до н. е. і вже другий рік іде в Житомирському обласному музично-драматичному театрі, породила відчуття болю за людську безпорадність. Безпорадність перед наглістю та марнославством, нікчемністю та авантюризмом, політичними технологіями та маніпулюванням.
Наша пересічна байдужість, викликана зневірою породить нових сучасних геростратів, і вони, після всіх своїх злодіянь, будуть претендувати на Олімп, на місце поряд з богами. На жаль «волю богів завжди зможе змінити людське нахабство».

Таке враження, що сучасні українські керманичі вибрали для себе роль древнього Герострата. Їм байдуже, хто і як творив, розвивав, вдосконалював українську державу. Скільки років і людських доль покладено на алтар цієї багатостраждальної землі. Вони не задумуються над мораллю, бо вчинки їхні суцільно аморальні; над майбутнім, бо рухає ними виключно одномиттєва похоть. Вони не планують жити і вмирати на цій землі, бо їхні діти навчаються в закордонних школах і вдосконалюються в чужих мовах?

Морозно ставало в театрі не від недостатнього тепла, а від усвідомлення того, як мало, майже не помітно змінилися люди за тисячі років...

Всі мешканці древнього Ефесу, незалежно від національності та походження, обурені зухвалістю Герострата, вимагають його страти.
Кипить майдан.

Об’єднані одним відчуттям, однією образою, одним бажанням справедливості тисячі людей вимагають дій влади і справедливого суду над злочинцем.

А далі все простіше простого. Дзвін монети і ненаситна жадібність тюремного наглядача змінюють ситуацію в місті. За кошти злочинця ллється вино, гуляють повії і п’янички, задля збагачення торгашів друкуються і розповсюджуються авторські описи його цинічних злодіянь.

Повелителі пристосовуються до ситуації. Повелителів не зупиняє ніщо. Як відступна перед жерцями спаленого храму - вводяться нові податки, справедливий суддя, що діє за законом, - стає простим тюремним наглядачем, повелитель сам вбиває головного свідка, а повелителька лягає в ліжко злочинця, змагаючись з ним в марнославстві.
Знову вирує майдан, але вимоги його вже кардинально інші.

Від ганьби до осанни – один крок – крок маніпуляцій і технологій.

Як в калейдоскопі – царі і владики, партійні вожді і народні лідери, дитячі очі і затиснені в маленьких долонях житні колоски, тисячні колони жовтенят, комсомольців, комуністів, воїни, що лягають на амбразури, юні афганці, чорнобиль під першотравневі демонстрації, зчорнілі від роботи і загроз шахтарі, покручені руки і долі селян, освічені жінки з «кравчучками», Гія Гонгадзе...

Майдан 2004 року...

І знову калейдоскоп – відеокліпи і білборди, парламентські дудки і повітряні кульки, листи і листівки, люстрації і вибори. «Ангельські» звернення до народу і рейдерські атаки на підприємства, суди, ради, міліцейські погроми в мирних помешканнях, нереагування на звернення громадян, знецінення гривні, знецінення совісті, знецінення життя.

Це вже не 356 рік до нашої ери. Це – сьогодення.

Міф про Герострата вже другий рік поспіль дивляться в нашому театрі глядачі різного віку. Дивляться не тому, що Герострат – великий, а тому, що в його ролі впізнають діяння і наміри нинішніх марнославних базарних торговців, які нашою волею стали відомими. Наших правителів. Глядач в образі Герострата бачить як нікчеми і безлиці, творячи злодіяння, претендують на місце поряд з богами. І звинувачувати їх – нерозумно.
Винні – ми.