Ян ван Бейст визнаний кращим "Меценатом Житомира"

Інженер з медичної техніки голландець Ян ван Бейст визнаний кращим "Меценатом Житомира". Це почесне звання запроваджено нинішнього року. Благодійників у нашому місті багато. Тож вибір на Яна припав невипадково.


Якщо пробувати виміряти благочинну допомогу, що надійшла житомирянам через Яна ван Бейста, у грошовому еквіваленті, то зробити це - неможливо. Сумарної вартості нової медичної апаратури і тієї, що була у користуванні голландців та надійшла до Житомира, ніхто точно не знає. А в сенсі часу, що його Ян присвятив медичним закладам нашого міста, насамперед, дитячим, то на постійній основі у Житомирі він працює 10-ий рік. Разом з дружиною Маргрейт, яка, по суті, нерозлучна з Яном 15 років і опікується центром реабілітації нарко- і алкозалежних "Якір", що у селі Волиця.

Ясна річ, подружжя ван Бейстів, як і всі, хто працює, також одержують зарплатню. Щоправда, від громади християнсько-реформаторської церкви Голландії. І в тому обсязі, що необхідний для проживання в Україні, особливо не вирізняючись щодо загальновідомого рівня матеріального забезпечення пересічних українців.

"Якось подумки прикинув, - щиро ділиться роздумами Ян, - скільки за цей період міг заробити в себе на Батьківщині, яку міг купити машину, де міг побувати на відпочинку за кордоном... - і закінчує, посміхаючись, - та гроші - не головне в житті"...

Вперше Ян потрапив до Житомира у 1994 р. разом із Маргрейт під час канікул (здобував середню технічну освіту) через благодійницьку організацію "Прийди і допоможи" завдяки релігійним зв'язкам своїх одновірців із житомирськими баптистами церкви "Різдво". Канікули провів у таборі відпочинку серед майже 400 житомирських дітей, 75 з яких були зі школи-інтернату.

Інтернатівці, запам'яталося Янові, відрізнялися тим, що усі були однаково підстрижені. В очі кинулися старі тролейбуси ("Вони й досі їздять, - всміхається Ян, - тільки серед них сьогодні - 5 нових"), порожні полиці в гастрономах, одноманітна страва (майже щоденна каша з гречки) і табірні туалети, що їх не можна було так називати, порівняно із голландськими...

Переміни сьогодні Ян відмічає появою супермаркетів з європейським асортиментом товарів, кращим зовнішнім виглядом міста завдяки, насамперед, тротуарам, що "їх вимощують плиткою підприємці, хоча це має бути обов'язком влади". Разом з тим додає, що в міських будинках гарний вигляд мають лише перші поверхи, а всі решта - "спричиняють нудьгу"...

Сімдесятирічний батько Яна - Елберт ван Бейст, який нещодавно побував у Житомирі, аби довідатися як живеться його синові, сказав, що зовні наше місто нагадало йому дитинство... Якщо взяти до уваги, що людська пам'ять здатна відтворювати в середньому з п'ятирічного віку, то, виходить, щодо Голландії ми відстали приблизно на 65 років... Все ж, не назавжди!

До того ж, йдеться про зовнішній вигляд міста. Українці ж Янові симпатичні. А щодо дітей, то між нашими і голландськими він не знаходить суттєвої різниці. Це з роками ми, дорослішаючи, гіршаємо.

Вірний релігійним традиціям своїх предків, Ян ще в юності мріяв присвятити себе безкорисливій роботі в котрійсь із країн Африки. Мабуть, так воно й сталося б. Якби не Маргрейт. Їй Житомир прийшовся до вподоби, і змінювати майбутню адресу сімейного життя (побралися у 1998 році) Маргрейт не мала наміру. Вибору також сприяв збіг обставин. Одна з віруючих церкви "Різдво" має дружні стосунки із головним лікарем міської дитячої лікарні Володимиром Башеком та розповіла йому про Яна-інженера. Володимир Йосипович, котрий весь час - у пошуку можливостей допомоги лікарні від будь-кого, не міг не познайомитись із молодим голландцем та не звернутися з відповідним листом до його духовних наставників...

Яна, як інженера (на той час працював в одній із голландських лікарень), в свою чергу, переповнювала цікавість: з якою-то апаратурою працюють житомирські медики?

... Керівництво християнсько-реформаторської церкви Голландії погодилось із вибором подружжя ван Бейстів на користь Житомира і визначило термін - 3 роки. Але регулярні перевірки представниками вищого духовенства кожного разу підтверджували: Ян і Маргрейт працюють добре, вони потрібні житомирянам, і термін їхнього перебування у нашому місті подовжували тричі по два роки і по сьогодні...

... Коли Ян побачив технічну оснащеність дитячих медичних закладів Житомира, то почав брати з Голландії все, що звідти пропонували. За кілька років практики і роботи Ян встиг попрацювати у двох лікарнях на батьківщині, і йому там не було відмови ні в якій медичній апаратурі, що відпрацювала 10-літній термін, але ще могла служити стільки ж. Під впливом першого пориву допомогти житомирським медикам буквально усім, що списують їхні голландські колеги, траплялося, що в Житомир надходила й зовсім не потрібна тут апаратура. Та вже незабаром Ян звів до купи потребу житомирських медичних закладів, спроможність місцевих медиків, наявність запасних частин і пропозиції голландських благодійників - робота стала системною і осмисленою.

Сьогодні Ян ван Бейст тісно співпрацює із благодійним фондом "Хлібний дім", що діє при месіанській громаді, який має групу інженерів з медтехніки в Голландії. Ян постійно моніторить потребу житомирських дитячих медзакладів у техніці і надсилає інформацію спеціалістам "Хлібного дому". Ті знаходять необхідну апаратуру, готують її до відправки і доставляють у Житомир.

Півроку тому Володимир Башек виділив Янові дві кімнати на першому поверсі міської дитячої поліклініки, в більшій з яких Ян обладнав майстерню з обслуговування медичної техніки практично усіх медичних закладів і підрозділів невідкладної допомоги міста. Тут на півставки працює майстер з обслуговування техніки, ще один спеціаліст надає медико-технічну допомогу за викликом.

Діяльність Яна давно вийшла за рамки формату суто релігійних зв'язків. Про роботу Яна в українському Житомирі знають не тільки віруючі усіх понад 200 голландських громад християнсько-реформаторської церкви, але й уся Голландія. Держава у рамках своєї програми з допомоги країнам Східної Європи також бере участь субсидіями у всеголландських акціях зі збору коштів для потреб житомирських медичних закладів. Наприклад, завдяки спеціальній телепередачі було зібрано 23 тис. євро і за них куплено близько 20 нових апаратів для медлабораторій дитячих закладів нашого міста.

Суми пожертв були різні: по 10, 26, 30 тисяч євро. Ці кошти пішли на купівлю нового електроенцилографа, офтальмологічного обладнання.

Між іншим, голландці вміють рахувати свої гроші: вони скрупульозно ревізують витрату кожної одиниці коштів. Навіть першої поїздки Яна до Житомира у 1994 р. в його обов'язки входив і контроль за використанням 15 тис. гульденів пожертвувань, котрі зібрали голландці для житомирських дітей. Кожна наступна поїздка також передбачала контроль використання грошей, які різними сумами щоразу прибували до Житомира.

Ми відстаємо від голландців не тільки щодо умов проживання. На жаль, не маємо навіть натяку на тамтешній рівень медичного обслуговування. В середньому щомісячний внесок голландця у страхову медицину становить 100 євро. І це нормально, оскільки середня зарплата по країні - 2000 євро...

Порівняно із матеріальним рівнем життя ми відносно менше відстаємо у духовному сенсі. Причому спостерігається динаміка певного зближення. Але не завдяки духовному зростанню українців, чого, на жаль, ми не можемо констатувати навіть з огляду на збільшення кількості церков, а через зменшення, на превеликий сум Яна, числа віруючих у Голландії. За його словами, якщо сто років тому до різних релігійних конфесій належало близько 95 відсотків населення, то нині - менше половини.

Очевидно тому, висловлює припущення Ян, що люди стали жити значно заможніше, а до Бога чомусь звертаються переважно тоді, коли виникає та чи інша проблема.

Ян переконаний, що всі ми недосконалі. Хоча й християни, проте також помиляємось, падаємо і підводимося... У кожного завжди є потреба звертатися до Бога, постійно йти до Нього, бо це шлях до Любові. "Я навряд чи коли довідаюсь, - сказав він, - які маю недоліки. Всі, зазвичай, дякують мені. Це не дуже добре. Я теж маю знати, у чому мені слід вдосконалюватись, але ніхто не хоче критикувати мене"...

Пане ван Бейсте, тут, справді, нічого не вдієш. В яку обгортку не ховай критику, вона завжди - річ неприємна. Смітити ж в криницю, з якої п'ють, не прийнято. Тим паче, що стосовно чистоти її джерела у житомирян немає жодного сумніву.