Большая беда «маленьких» житомирян

Велика біда «маленьких» житомирян. В селищі Лісовому на околиці Житомира багатоквартирний будинок третій тиждень позбавлений води. В людей не витримують нерви. Влада, у своєму репертуарі...

Селище Лісове – мальовничий куточок Житомира, оточений чудовим лісом. Тут завжди спокійно, повітря – порівняно чисте. Лісове знаходиться у самому кінці вулиці Максютова. За ним – військові склади та комбінат «Рекорд». Далі – Новоград-Волинська об’їзна траса та село Кам’янка.

Здавалося б живи, радій, рости дітей. Тим паче, що учора тут міською владою встановлено дитячий майданчик. Хоч і перед виборами, та мешканцям все ж приємно. Дітвора набігла одразу – гойдаються на каруселях, лазять по драбинах та перекладинах, сміх, радість, повна дитяча ідилія.

Без води – ні туди і ні сюди…

А ось дорослі в цей час не такі вже й веселі. Особливо ті, що мешкають в, як виразилась одна з місцевих жительок, «проклятому» будинку. Справа у тому, що багатоквартирний двоповерховий будинок за адресою 9-й провулок Максютова, 10, а більше трьох років має проблеми із водопостачанням. Головна проблема - слабкий тиск води. У всіх інших сусідніх будинках Лісового, проблем із централізованим водопостачанням – немає.

Справжній жах для мешканців настав 17 вересня – в будинку повністю зникла вода. Пройшло 2 тижні, а її немає й досі!!! В 16-квартирному будинку мешкають люди різного віку. Серед них - 5 інвалідів 1-ї групи, один інвалід війни. 83-річна бабуся зізнається, що їй увесь цей час доводитися ходити у туалет, як у старі (для когось, добрі) часи - до лісу, який розташований за будинком. Навіть уночі, коли темно, холодно і страшно… А що вже говорити про лежачих хворих… За ці два тижні бідолашні мешканці будинку пройшли усіма колами чиновницького пекла – міською радою, 14-й ЖЕКом, водоканалом, комбінатом «Прогрес».

Оце такі спеціалісти і таке бажання допомогти…

У жителів вривається терпець – замість того, щоб радіти встановленню дитячого майданчику, люди нападають зі звинуваченнями на адресу координатора міської програми «Творимо місто разом», керівника міськсвітла Юрія Янушевича, лише за те, що він чиновник… Останній справедливо зауважує, що питання не до нього, оскільки він не є керівником ЖЕКу, або ж водоканалу і не може вплинути на ситуацію .Це лише підливає масла у вогонь – мешканці починають галасувати, іншими словами - «випускати пар». Людям набридло, коли чиновники їх «футболять», як непотріб, від однієї інстанції до іншої.

- Поки інстанції розбираються, хто має робити яку роботу, ми сидимо без води, - говорить мешканка того злощасного будинку Алла Савченко. – Розумієте, вся ситуація у тому, що ЖЕК нам каже, що відсутність води – це клопіт водоканалу. Спеціалісти водоканалу розрили місце колишнього пориву, перевірили задвижку, і зробили висновок, що вода у будинок потрапляє. Задвижка знаходиться на відстані 60 метрів від будинку. Куди на цьому відрізку труби дівається вода – не знає ніхто. А перевіряти весь маршрут, очевидно, у наших комунальників бажання немає… Якщо вода потрапляє у будинок, то чому її немає у наших кранах?

Ті ж самі спеціалісти водоканалу нам кажуть, що проблема у тому, що комбінат «Прогрес» дає малий тиск. Так чому у всіх сусідніх будинках є і вода і нормальний тиск, а лише у нашому одному немає ні того, ні іншого? Оце приїдуть, поприганяють техніки, походять, позаглядають, голови почухають, і хто куди… Оце такі спеціалісти і таке бажання допомогти. А ти тут хоч умри без цієї води…

Ми зверталися і до губернатора Рижука, і до мера Шелудченко, і в Богунську районну раду, і в ЖЕК, і у водоканал, і у комбінат «Прогрес», - продовжує обурена мешканка будинку. - От так нас по колу і «футболять» від однієї інстанції до іншої. Ми вже їм навіть пригрозили, що напишемо у «Критичну точку» та житомирських журналістів визвемо, щоб показали, що тут робиться. Так нам пообіцяли, що у понеділок до обіду воду включать. Вже вечір, а ніхто нічого й не робив. Нас знову обдурили. Може, якщо Житомир дізнається про нашу проблему і владі стане соромно за свої дії, ситуація змінитися на краще. Ми не хотіли розголосу. Але далі терпіти вже немає сили…