Бердичевлянка поставляла безработных девушек московским сутенерам

Нещодавно Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області поставив остаточну крапку у справі поставок «живого товару» для сексуальних втіх з Бердичева до столиці нашої східної сусідки Росії.

Як виявилося, поплічницею московських сутенерів була 36-річна не працююча бердичівлянка Олеся (ім’я змінено). Раніше жінка ніколи не притягалася до кримінальної відповідальності та разом з чоловіком виховувала двох неповнолітніх дітей. Але небажання заробляти гроші чесним шляхом привело Олесю в злочинні пута.

Ще шість років тому вона стала майстринею з розбиття людських доль. Так, на початку серпня 2004 року Олеся, попередньо змовившись з посередником у Москві, запропонувала мешканці Бердичева Катерині (ім’я змінено) високооплачувану роботу кухаря в кафе у Москві, яке начебто належало її товаришам. Катерина і близько не могла собі уявити, що потрапить у сексуальну експлуатацію, тому дала згоду. Вже 3 серпня 2004 року Катерина відправилася потягом з залізничного вокзалу Бердичева закордон, на нове місце «пристойної» роботи.

Після того, як Катерина сіла на потяг, Олеся одразу ж сповістила свою російську подільницю Іванну (ім’я змінено), щоб вона наступного дня на Київському вокзалі у Москві забрала «товар». По прибутті на вказане місце, Іванна, яка зіграла роль власниці кафе та роботодавця, зустріла Катерину та привезла до одного з селищ міського типу в Московській області Російської Федерації. Замість обіцяних кухонних приготувань, дівчину заставили надавати чоловікам сексуальні послуги.

Продовжуючи свою діяльність, у серпні 2004 року в Бердичеві Олеся з метою повторної подальшої сексуальної експлуатації знайшла наступну жертву. Шукаючи дівчат «на продаж», Олеся приглядалася до своїх знайомих та подруг, які потрапили у скрутне матеріальне становище, не мали роботи та благополучного сімейного життя. Саме такою була Марина, якій Олеся запропонувала високооплачувану роботу прибиральниці в громадській лазні у Москві, безкоштовне проживання і харчування. Трохи вагаючись, Марина пристала на цю пропозицію.

Проблеми з від’їздом, що виникли у Марини, взялася вирішувати її «помічниця» Олеся – замовила український паспорт на ім’я Марини, який був відсутній, та придбала квиток до Москви. Проте зовнішній вигляд Марини не відповідав еталону дресс-коду «прибиральниці», тому на Бердичівському міському ринку Олеся за власні кошти купила їй привабливіший одяг. До відправки потягу, який у цій справі був дійсно зловісним, Олеся всіляко піклувалася про Марину, навіть підготувала їй пакунок з харчами в дорогу…

7 серпня 2004 року по прибутті до Москви ситуація з Мариною розгорталася за сценарієм, який дуже нагадував випадок з Катериною. На вокзалі дівчину зустріла не встановлена особа, яка доправила Марину до однієї з підмосковних лазень, де змусила бердичівлянку задовольняти чоловіків.

Нехватка статків та довіра своїй колишній знайомій обернулись для Катерини і Марини новим лихом – проституцією. Шість років тому з кожним серпневим днем, проведеним не на Батьківщині, їхня честь та самоповага надламувалися ницими «відробітками», що дівчата без жодних заперечень вимушені були виконувати. Повернімося до тих подій.

Коли Катерина опинилася в Москві, її зустріла… сестра Олесі, Іванна, яка теж колись жила в Бердичеві й була зв’язковою ланкою між Лесею та столичними сутенерами. Спочатку Іванна поселила Катерину в одному з підмосковних сіл, а через деякий час у невідомому напрямку вивезла на одну з заправок і сказала, що Катерина повинна підсідати в автівки та надавати сексуальні послуги чоловікам. Минуло кілька днів і Катерина втекла, загубивши документи. Тому й не дивно, що вона потрапила до міліцейського приймальника-розподільника. Через рік її депортували в Україну.

Історія з Мариною розгорталася дещо по-іншому. Під час першої розмови про поїздку на заробітки до Росії, Марина не йняла віри «порадам» Олесі. Ще й її сестра була категорично проти і відмовляла Марину від роботи у лазні. Та Олесі все ж таки вдалося «дотиснути» дівчину. На той момент Марина спокусилася на солідні кошти, які дали б можливість допомогти рідним, тому відкинула сестрині застороги і відправилася у Москву.

В столиці Росії Марину зустріла незнайома жінка, яка поселила її в кімнаті поруч з лазнею. Тут Марину поставили до відома, що вона буде не лише прибиральницею, а й… проституткою. Марина боялася цієї жінки, через те безперечно виконувала все, що та їй наказувала. Десять днів вона пробула у Москві, надаючи по примусу сексуальні послуги чоловікам. Марина вмовляла відпустити її – і якось утримувачка притону дала Марині гроші та сказала, щоб вона вшивалася. Приїхавши до Бердичева, Марина побачила Олесю. Вона забрала Марину до себе додому, обшукала чи не має в неї грошей. Нічого не знайшовши, Леся відпустила її, попередивши, щоб вона нікому не розповідала, що трапилося у Москві. Марина сильно переживала і аби забути про своє недавнє минуле, почала зловживати спиртним.

В результаті  московських заробітків Катерина та Марина отримали серйозні проблеми зі здоров’ям, тому потребували психологічної допомоги і реабілітації, яку надала Міжнародна організація з міграції.

При затриманні працівниками міліції Олеся заперечувала обвинувачення, хоча факти були не на її користь. За словами Олесі, вона «допомагала дівчатам з роботою, оскільки бачила, що вони потребують такої допомоги, є малозабезпеченими».

Як зазначив начальник відділу по боротьбі зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми, УМВС України в Житомирській області Михайло Сорока: «Документування злочинної діяльності работорговиці тривало значний час, адже потерпілі від сексуального насильства заробітчанки після складного повернення додому не одразу звернулися до міліції для припинення діяльності зловмисниці, яка продовжувала вербувати жінок у сексуальне рабство. Важкість розкриття таких злочинів полягає, з одного боку, в їх латентності, тобто прихованості, а з іншого – у низькій правовій обізнаності наших співгромадянок».

Тепер за закордонну «допомогу» у торгівлі людьми, які віддавалися на поталу сутенерів, Олеся була засуджена Бердичівським міськрайонним судом Житомирської області до п’яти років позбавлення волі. Потерпілим дівчатам, які неодноразово проходили лікування та мали порушення психіки, злочинниця сплатить 110 000 гривень моральної шкоди.

Антон Сичевський, ВЗГ УМВС України в Житомирській області