Дзьобате диво. Пелікани на Житомирщині

Трійко екзотичних птиць зникаючого виду – молодих пеліканів – було виявлено олевчанами неподалік села Хмелівки Олевського району на річці Уборті. Суботнього дня директор Олевської гімназії Євгеній Рябой разом з дружиною та братом, перебуваючи неподалік Хмелівської ГЕС, помітили на воді птиць, м’яко кажучи, не зовсім подібних на звичайних качок чи інших мешканців поліських водойм. Підійшли ближче й сполохали їх своєю присутністю, ті перелетіли далі, та розгледіти все ж вдалось –о диво! – пелікани!

« Повернулись додому вже ввечері, – ділиться Євгеній Миколайович, – та спокою не давала думка, що ці незвичні для нашої місцевості птахи можуть просто замерзти. Тому зібралися з братом й серед ночі вирушили до місця знахідки. Близько години марно ходили понад річкою і, вже збираючись додому, почули в кущах шурхіт – й під промінцями ліхтариків побачили трьох незвичайних гостей. У темряві без проблем упіймали пеліканів, зв’язали їм ноги та крила, у багажнику привезли додому та поселили у літній душ, підстеливши два мішки яглиці».

Вже зранку Євгеній Миколайович, розуміючи, що птицям потрібен простір та належні умови утримання, поїхав шукати підтримки до Олевської РДА та райради. Олександр Ковальчук зв’язався з представниками Кам’янського лісництва (де донедавна розводили страусів – нині їх там немає) та домовився про тимчасове утримання пеліканів. Після того Євгеній Рябой та Юрій Халімончук придбали птицям 5 кг свіжомороженої мойви та бичків і завезли разом з пеліканами у Кам’янку. Наступним постало питання: куди прилаштувати трьох молодих пеліканів на постійне проживання? Адже їхнє походження залишалось невідомим – однією з версій, котру висловлював Євгеній Миколайович, є приналежність трійці до чиєїсь приватної колекції, адже птахи не окільцьовані, крила не обрізані (так зазвичай роблять у зоопарках), а для диких перелітних вони занадто доглянуті, відгодовані та й, як виявили працівники лісгоспу – помічник лісничого Олександр Вознюк та бухгалтер Галина Мидловець – добре навчені їсти рибу саме з відра.

Тим часом Євгеній Рябой на сайтах зайнявся пошуком зоопарку, котрий проявив би інтерес до екзотичних птахів, адже для утримання пеліканів потрібні не лише належні умови, а й значні кошти – в середньому кожен з них з’їдає по кілограму риби щодня, дорослі особи – по 2 кг. Першими відгукнулися представники Рівненського зоологічного парку з ними було й домовлено,що машина зі спеціальними ящиками для перевезення птахів прибуде на Олевщину у вівторок. Слід зазначити, що й інші зоопарки (Київський, зокрема) пізніше виходили на зв'язок із

У вівторок, 17 листопада, взяти участь у передачі знайд до Кам’янки вирушила разом з Євгенієм Рябим та Юрієм Халімончуком і я. При зустрічі з фельдшером ветеринарної медицини з Рівненського зоологічного парку Марією Кривушою дізналася, що пелікани перебуватимуть у гарних умовах – є в них у зоопарку є і літній вольєр, і два зимові, утеплені. Наразі там проживають (протягом 5 років) чотири пелікани, лише торік у них з явилися дитинчата. На питання про визначення виду пеліканів (адже в Україні є лише два види з дев’яти – рожевий та кучерявий), Марія Павлівна відповідає, що визначити вид, так само як і стать, можна буде лише тоді, коли молоді птиці подорослішають і сіре оперення змінять на постійне. Нині ж можна лише припустити, що «наші» належать до виду рожевих. Що ж до того, чи відомі подібні випадки зі знайдами? Марія відповідає ствердно: так торік до Луцького зоопарку привезли подібних трьох знайдених пеліканів.

В Інтернеті мені вдалось знайти інформацію про те, що нещодавно такий же пернатий потрапив і до Київського зоопарку – знайшовся на господарському подвір’ї на Вінниччині.

Тож наші троє поліських мандрівники вирушили у сусідню область. Там, після огляду ветеринарів, обробки від паразитів і обов'язкового місячного карантину їм дозволять спілкуватися з іншими пташками.

Мить прощання зі знайдами була трохи хвилюючою, але, як зізнався їхній рятівник – Євген Рябой, лише після того, як посадив їх до надійного теплого контейнера, вперше за три дні заспокоївся: тепер за птахами будуть належно доглядати, вони опинилися у безпеці. Яка доля чекала би на птахів-велетнів, занесених до «Червоної книги України», якби не чуйне серце педагога – вірна смерть від холоду чи від голодних собак, чи, у кращому випадку, подальший міграційний шлях та знесилення у пошуках порятунку?

На прощання усі проводжаючі отримали запрошення до Рівненського зоопарку і виявили бажання обов’язково провідати пеліканчиків.