На Житомирщине энкаведисты расстреляли 21 тысячу человек

17 травня відзначено День пам'яті жертв політичних репресій

  За антирадянську пропаганду

Травень сприймається нами місяцем світлих свят і дат. Та цьогоріч за Указом Президента України Віктора Ющенка на 17 число припала дуже скорботна дата в історії нашого народу - День пам'яті жертв політичних репресій: сотень тисяч безневинно покараних і страчених людей під час сталінсько-енкаведистського терору 30-40-х років. Історики визначили, що масові репресії розпочалися саме навесні 1929 року "очищенням Червоної робітничо-селянської армії від царських офіцерів-змовників", які нібито "готували контрреволюційний переворот".

Про жахливі масштаби і наслідки цього лиходійства вже сказано і написано багато. Та ще не все раніше таємне стало здобутком гласності. Адже матеріали, статистичні дані про ті масові жорстокі розправи, страти людей були суворо засекречені і їх накопичено таку велику кількість у недоступних для стороннього ока енкаведистських схронах, що комісії у справах репресованих, науковці досліджують ті справи вже майже два десятки років.

Суворо покараний у період "хрущовської відлиги" за співпрацю з керівником радянських репресивних органів Лаврентієм Берією генерал-лейтенант НКВС П.А.Судопластов у своїй книзі "Спецоперации: Лубянка и Кремль. 1930-1950 годы" (видана у Москві 1997 року) про той страшний період написав таке визнання:

"Сознательно или бессознательно, но мы позволили втянуть себя в работу колоссального механизма репрессий, и каждый из нас обязан покаяться за страдания невинных. Масштабы этих репрессий ужасают меня. Давая сегодня историческую оценку тому времени, времени массовых репрессий, - а они затронули армию, крестьянство и служащих, - я думаю, их можно уподобить расправам, проводившимся в царствование Ивана Грозного и Петра Первого. Недаром Сталина называют Иваном Грозным ХХ века".

Порочну, людиновигубну практику тоталітарного режиму, її страшні наслідки викривають матеріали відкритої в обласному державному архіві до Дня пам'яті жертв політичних репресій спеціальної виставки "кримінальних справ" і документів, до яких раніше був заборонений доступ. Вони розповідають, якого великого горя накоїв репресивний апарат на Житомирщині. Репрезентуючи виставку журналістам регіональних і акредитованих в області всеукраїнських засобів масової інформації, директор облдержархіву, кандидат історичних наук Ігор Рафальський зазначив, що Житомирщина зазнала від репресій значно більших втрат, ніж густіше населені Полтавська, Вінницька, Харківська області. "Активно працювати" житомирських енкаведистів спонукало те, що наша область в ті часи була прикордонною, багатонаціональною за складом населення. Проживаючі на її території поляки, українці, євреї мали родичів у зарубіжжі, зокрема у Польщі. Тож багато таких людей заарештовано за "зв'язки з ворожою закордонною агентурою", "передачу секретної інформації ворожим розвідкам", за "антирадянську пропаганду".

Ігор Рафальський нагадав, що репресивним органам, як виробничим колективам, доводилося виконувати план на викриття "шкідників", "ворогів народу". "Очисники" Житомирщини просили підвищити "ліміти" і забезпечували їх перевиконання. У такий спосіб заробляли нагороди і матеріальні винагороди, піднімалися на вищий щабель службової драбини. Це підтверджують матеріали виставки.

Керівник редколегії книги "Реабілітовані історією" Євген Тімиряєв повідомив, що її працівники опрацювали близько 30 тисяч карних справ того страшного періоду, за якими проходило 65 тисяч осіб. Він розповів, що за свідченням тих, хто відбував покарання в автономній республіці Комі - краї сталінських Гулагів, серед репресованих, засуджених третину становили українці, а кожний п'ятий з репресованих і ув'язнених українців був вихідцем з Житомирської області.

Та до великої кількості безневинно репресованих застосовувалося ще одне страшніше покарання - розстріл. Людей розстрілювали без вироку суду за постановою наркома, прокурора. Вночі їх тіла вивозили на глухе, закрите для стороннього ока місце і закопували, як трупи тварин. В Україні вже встановлено 19 таких масових захоронень жертв тоталітарного більшовицького режиму. Таке захоронення є і в Житомирі - на Путятинському полі біля Єврейського кладовища. На початку 90-х років активісти українського РУХу та Гельсінської правозахисної групи організували на ньому розкопки і виявили останки більше сотні розстріляних енкаведистами в 37-му році минулого століття. Рухівці по-християнськи перезахоронили останки і поставили на тій могилі дубовий хрест та пам'ятну меморіальну плиту. А минулого року з ініціативи Житомирського міського голови Віри Шелудченко це місце вічного упокою жертв політичних репресій позначене величним чорно-гранітним хрестом.

15 травня біля цього пам'ятного знака відбувся мітинг-реквієм. У ньому взяли участь ті, хто зазнав репресивних переслідувань у період тоталітарного режиму, їхні діти й внуки, активісти патріотичних організацій, представники обласної і міської влади. У своїх виступах заступник голови облдержадміністрації Микола Дейсан, секретар Житомирської міської ради Анатолій Каленський, керуючий справами міськради і голова комісії у справах реабілітованих Микола Гришко, член товариства безневинно репресованих Михайло Скороход, голова міської організації НСНУ Олександр Батанов закликали зберігати пам'ять про жертви тоталітарного режиму і робити все для того, щоб на нашій землі не повторилися такі страшні трагедії. Олександр Батанов нагадав, що тільки на Житомирщині розстріляно 21 тисячу осіб.

Протоієрей Свято-Михайлівського кафедрального собору отець Богдан і священнослужителі римо-католицької церкви Юзек Липецький і Людвиг Калиневський відправили поминальну службу за безневинно убієнних, закликали всіх громадян дотримуватися християнської моралі і традицій й освятили братське захоронення жертв тоталітарного режиму. А учасники мітингу-реквієму поклали квіти до пам'ятного знака.

Та в Житомирі є ще одне місце масового поховання розстріляних енкаведистами у 1937 році громадян - це територія колишнього Монастирського саду. Він ріс одразу за вулицею Шевченка, де нині стоять профілакторій Житомирського національного агроекологічного університету, газконтора і онкологічний диспансер. При прокладанні комунікаційних мереж до цих об'єктів у 60-ті роки будівельники натрапили на численні останки закатованих і вбитих людей. А нині вже покійний краєзнавець Павло Галаневич розповів автору цього звіту, що на власні очі бачив, як пізньої темної пори доби енкаведисти привозили сюди тіла розстріляних. Можливо, серед них був і мій батько, якого 27 жовтня заарештували за наклепницьким доносом тодішнього колективіста-активіста (до речі, родича по материнській лінії) і розстріляли у Житомирі.

 Як зазначено у тепер відкритій його справі, 15 листопада 1937 року о 23 годині 50 хвилин за статтею 54 пункт 10 сталінського кримінального кодексу. Прикро, що це місце і досі не упам'ятоване жодним знаком. Натомість "фундатори" козацької організації упам'яткували свої імена на гранітному підніжжі встановленого біля 33-ої загальноосвітньої школи меморіального хреста. Їм забажалося у такий спосіб самим "увійти в історію".