Про словян

СЛОВ’ЯНИ

Як тільки не тлумачать те слово. А скільки дисертацій на цю тему!.. Та я вирішив звернутися до мови єврея Мойсея, якою він написав Святе Письмо, бо «язык великого и могучего еврея Пушкина» розрахований, в основному,  на «Первую Беду…»

Є у мові Святого Письма корінь ЦЛВ хрест. Ц=С. Подорож у інші мови наводить на роздуми. Так exlavin = слов’яни, наука чомусь нам перекладає, як, і анг. slave «раби». Мабуть беруть арб. СКЛБ раб, «забуваючи», що є корінь СЛБ хрест. Але грц. та лат. «ех» у нас вимовляється як «с», а іноді й просто «х» - Мексико=Мехіко.  Х(екс)=Х (укр.) і С (укр.) Таким чином наш корінь СЛВ має  подібне в івриті ХЛВ сало, молоко. Мабуть просто світле? З котрого випливає і слово «святе».

Слов’яни - святий народ? Чи таки раби? А мо’  «німець» розповість нам про наше коріння? Чи самі поміркуємо, над семітськими: цлв, цлві, цлвйан = нашому, - крест, кресті, крестйан, та чому перші греки-проповідники називали себе «крестянами»? Було колись у князя київського зведення законів, - «ПРАВДА  РУСЬКА» в ній іде перелік: мечник, слов’ян, купець... тобто цлав’ян = крестян. Слов’янин, -  це звичайний поселенець, селянин від івр. ЦЛВ хрест.  З ким тоді Илько Муромець воював: з соловейком, чи зі слов’янами? Вони могли „свиснути” у захмелілого Іллі що завгодно.

Є ще в арб. СЛБ міцний, щільний, хребет (що теж - середина, центр, стрижень, основа), сталь, чистий, Б=В.

Чомусь учені світу, в хламидах і картузах з китицями, «впритул» не бачать слова зі Святого Письма - СЛаВ спокійний, безтурботний, безклопітний, байдужий, недбалий, та не порівнюють його з іншим значенням, - перепел, про котрого згадується у другій Книзі Біблії, - «Вихід», в івриті Шемот.

Інший приклад арб. СЛБ чистота. Так про арабів учений світ каже а’РаБіЙ СЛіБ – це чистокровний араб, а слов’янам обирають прикметники з того ж кореня, як не туберкульоз, так розіп’ятий.

Навряд чи сподобається комусь і такий варіант тлумачення, але в івриті Зе це, З=С, ЛЎЙН (лв’ян), леві(-й, -н).

Якщо взяти хрест, як систему координат, а перетин вісей за початок, тоді слово «слов’ян» означатиме всього лиш, - «споконвічний», «автохтон». Воно не характеризує, як осілий, народ, котрий називає себе «россиянин», бо корінь РСС і означає: розсіяний, розвіяний, перекотиполе, як і єврейське слово-прокляття, - «галут». А народ Солов’я – Розбійника, з дєрєвні Кочкіне (нині Москва), називався «голядь»…

Та спробуй ти їм нагадай, про їхнє фіно-угорське походження… Чого доброго, - «крантік пєрєкроют»… Але, воно таки є і там щось слов’янське, адже Добриня хрестив ті краї вогнем та мечем. Мужичків перебив, дівок… Ну, як і годиться воєві після ратного труда… Щоправда ті його нащадки потім назвуть батька Київ «Блудним сином московської патріархії». Помри… бо «Пєрвую Бєду…» умом нє понять. Того, хто так назвав, прізвище Кураєв, а українською курай = перекотиполе.

Юрій Кобзенко, автор книги «Матір мов»