Кто отравил пчел на Житомирщине?

Хто потруїв комах — розслідує спеціальна комісія

Привід для зустрічі з директором бджолярської агрофірми, що в селі Гуйва під Житомиром, був цілком конкретний: хотілося почути його думку про причини масової загибелі бджіл у Бердичівському районі.

Але в Сергія Кулакова, який є також головою Спілки пасічників у Житомирській області, як з’ясувалося, квиток за №2 цього громадського формування, тож спілкування вийшло за рамки одної проблеми.
 

Почалося з партійного направлення

Бджоляра з Сергія Андрійовича зробили в обкомі партії. Народився він на Крошні, тоді це було село, тепер мікрорайон обласного центру. Біографія звичайна: школа, технікум, робота в МТС, тобто машинно-тракторній станції, служба в армії. Потім знову технікум — викладав тут десять років. Але за станом здоров’я довелося шукати роботу, яка не пов’язана з тим, що треба багато говорити. От йому й сказали: очолюй бджолоконтору. Страшенно здивувався, та запевнили: справишся. Було то 1964 року.

— Продукція бджолярів Житомирщини славилася на весь Радянський Союз, я щороку їздив на виставки в Москву, — згадує ветеран.

Вихід на пенсію збігся в часі з перебудовою. Людей закликали створювати кооперативи, інші підприємницькі структури. Сергій Кулаков вирішив продовжити справу, якою займався, поки не передав бджолоконтору іншому, тож і заснував бджолярську агрофірму. Відтоді й очолює, тепер уже разом із сином.

Є велика пасіка. Ведеться чіткий облік того, скільки яка бджолородина дала меду. Шість із них директор доглядає сам. Похвалився: від них уже накачали п’ять з половиною бідонів меду, а буде ще не менше трьох. Кожен бідон — це 55 кілограмів. Тож саме цих маток використовують на розплід, щоб були сильні бджолосім’ї.

Але це тільки одна грань діяльності агрофірми. Хто не займався пасічництвом, навіть не уявляє, скільки всього потрібно, щоб доглядати за бджолами: різні фільтри, преси, димарки, ножі і так далі. Тож у приміщеннях, які за ці роки набудувало підприємство, ціла низка металообробного, зварювального, шліфувального, швейного устаткування, потужні преси. Щоправда, останнім часом кількість працівників довелося скоротити. Річ у тім, що в роки галопуючої інфляції бджолоконтори в областях України позакривалися, тож ця агрофірма була чи не єдиним виробником усього, без чого не обійтися на пасіці. Тепер подібні структури поступово відновлюються, тож конкуренція зростає.

— Нас добре знають і за кордоном, — хвалиться Сергій Андрійович. — Напередодні приїжджали зробити замовлення з Росії, перед цим були поляки.

В агрофірмі своя артезіанська свердловина. Є власна котельня, яка працює на дровах. А ще для опалення використовуються відходи. Відомо, що пасічники добувають віск самі. Те, що залишилося, везуть сюди. Тут роблять більш повне виділення воску, а те, що залишилося, і йде в котельню.

Хто покриє збитки?

— Мед — це лише десять відсотків того, що дає нам бджола, — не раз повторював Сергій Кулаков. — Вигоду має не лише пасічник, а й ті, хто займається вирощуванням гречки, фруктів і всього іншого, що цвіте. Без бджіл не відбудеться запилення, а отже, годі чекати врожаю. Ось чому в колгоспах повсюдно створювалися пасіки.

Тепер у сільгосппідприємствах тих бджіл, наче кіт наплакав. Майже весь мед на Житомирщині виробляється на приватних пасіках.

— Виходить нерідко так: гречку посіяв один приватник, вулики сюди привозить інший. Роблять вигляд, ніби один одного не знають, — констатує ветеран бджільництва. І додає: — Частина пасічників погано обізнана у правах.

Підтвердила це історія, яка трапилася в Бердичівському районі. Там масово загинули бджоли.

— У мене пасіка на 50 сімей, це до 3 мільйонів бджіл. Тепер там залишилося тисяч сто. Я роками старався, виводив їх, щоб досягти такого результату. Це була серйозна підтримка моєї сім’ї, — нарікав Валентин Паламарчук з села Кикишівка. Загалом у цьому селі до 250 бджолиних сімей. Тепер усі вони залишися без робочих бджіл.

Що це означає, пояснив його колега Володимир Сирота:

— Ми залишилися без льотних бджіл. Це означає, що ми втратили не лише мед, а й маток, які не дадуть нам розплоду на осінь. Тобто ми можемо залишитися без бджіл навесні.

У районі створили спеціальну комісію за участю посадовців, представників санстанції, ветеринарної служби, інспекції з захисту рослин тощо. Кожен з її членів провів дослідження в межах своїх повноважень.

Як розповів головний спеціаліст управління ветеринарної медицини у Бердичівському районі Федір Кухарець, було відібрано бджіл і мед на дослідження. Лабораторія збудників інфекційних захворювань не виявила. А на вміст пестицидів тут не досліджують.

У свою чергу лабораторія інспекції з захисту рослин у районі не виявила залишків пестицидів у рослинах, на які, ймовірно, сідали бджоли. Було зроблено дослідження у чотирьох господарствах, де стояли вулики з бджолами, які загинули. За документами, засобів захисту, які б могли спричинити загибель комах, ці господарства, буцімто, не використовували.

Пасічник Володимир Король вражений:

— Якщо вірити висновкам, які нам видали, бджоли повинні літати, а не лежати мертвими! Виходить, що в нас просто екологічно чиста земля! А бджоли загинули...

Справді, як таке може бути? Сергій Кулаков пояснив, що сучасні засоби захисту рослин розпадаються дуже швидко. Аналізи ж робилися пізно. Самі пасічники визнали, що звернулися тільки на третій день. За їх словами, загинуло більше трьох тисяч бджолосімей. А скільки коштує одна? Середня — гривень 800, сильна, яка здатна дати більше меду — дорожча. Тож втрати справді значні.

— Спілка пасічників проводить заняття з початківцями. Оплачуємо за лекції науковцям агроекологічного університету. Треба знати не тільки як за бджолами доглядати, а різноманітні нормативні документи, вимог яких треба дотримуватися. Тільки тоді можна убезпечити себе від неприємностей.

Сергій Кулаков констатував ще один неприємний факт. Серед пасічників є люди, які думають тільки про заробіток. Беруть, наприклад, ріпаковий мед, розводять гречаним чи липовим, і видають за дорожчий. А то й узагалі годують бджіл цукровим сиропом...