Driver1Оценка: 2.5/5 Голосов: 8 |
17 листопада Ми святкуємо, танцюємо, дивимось концерти, вітаємо один одного.
Для нас крутять сідницями (зазвичай досить гарними) піджейки в нічних клубах, бармени вкотре наливають нам текілу/самбуку/бєхєровку (потрібне підкреслити).
Ми сприймаємо цей день, як ще один, досить вагомий, привід “ужратся в гавно”.
Саме таким і уявляє, і мріє про саме таке сучасне студентство будь-яка влада.
Мріє про бидло, яке п’є, курить, нюхає, “хапає”, “ширяється”, ловить кайф. Про бидло, яким легко керувати.
Але вони нас бояться.
Вони відгороджуються високими парканами. Відгороджуються нарядами міліції. Відгороджуються стіною мовчання.
Влада, і минула, і теперішня, і прийдешня пам’ятає і розуміє, що студенти, котрим, окрім свого майбутнього, немає чого втрачати є єдиним рушієм змін в Країні.
Студенти — це діти, вони виводять своїх батьків на вулиці за собою.
Студенти — це нові громадяни, що не вміють брати хабарі, які не дивляться на старі закони суспільства, які беруть відповідальність за свій чин.
Для нас не існує принцип “не ми це будували — не нам його руйнувати”.
Студенти — це рушій змін. Приспаний. Пригодований купюрою в 50 гривень.
28 октября 1939 года в оккупированной фашистами Чехословакии, пражские студенты и их преподаватели вышли на демонстрацию, чтобы отметить годовщину образования Чехословацкого государства. Войска оккупантов разогнали демонстрацию, при этом был застрелен студент медицинского факультета Ян Оплетал, похороны которого переросли в акцию протеста. Десятки демонстрантов были арестованы. 17 ноября оккупанты рано утром окружили студенческие общежития. Более 1200 студентов были арестованы и заключены в концлагерь. Девятерых студентов и активистов студенческого движения казнили в застенках тюрьмы.
И я бы взял, но не дают!