Жінкам стає небезпечно їздити в житомирських тролейбусах.

Знаючи про такі речі, мовчати неможливо.

Сьогодні по першій годині дня їхала з донькою у тролейбусі. Тримаю у руці приготовані дрібні, оглядаюсь в пошуку кондуктора. Чую тролейбусний касир підходить до нашого сидіння, але надовго зупиняється позаду нас. Починається наступна розмова.

Кондуктор:

-                                  Женщіна, у вас куртка порвата, он рукав….

Жінка:

 - Я знаю (емоційно, голосно і через сльози) Це ваші!!!!

 - Які наші?

 - Контролери ваші.

 - Як вони виглядали – жінки чи чоловіки?

 - Чоловіки…. Ось їду розбиратись на Пархоменка..

Кондукторка мовчить, я навіть спиною відчуваю  - вона  розуміє, що від контролерів таке цілком можна очікувати.

Жінка, через певну паузу, не витримує і починає голосно на весь салон розповідати. «Я зайшла в тролейбус, даю гроші кондуктору, а та бере гроші і єхидно якось улибається, підмигує комусь і талончик мені не дає. Тут до мене підходять двоє чоловіків, навіть не пред’являючи документів, ніяких посвідчень, просять білетік.  А кондукторка як ні в чому не бувало тіпа работає собі. Ті почали до мене приставати, поїхали на конєчну. Я мусила їхати з ними, виволокли мене з силою, за рукав, за куртку, ось самі бачите.  Я кажу, ви її (кондукторшу) теж беріть, вона ж гроші брала. Вони почали до мене щось там казати, я кажу визивайте міліцію, хай розбираються, достала телефон. І їх і слід простив.»

            На цьому я не витримала повернулась подивитись на жертву контролерів, до цього часу не хотіла ставати «зівакою» і викликати в малої, що сиділа в мене на колінах, зайві питання. Усі в тролейбусі не осмілювались навіть щось казати, лиш кондукторка час від часу кивала і підтакувала, що цілком таке може бути.  Я обернулась: біля вікна ( а значить вже далеко їде, ми сідали на Східній в напрямок центру) сиділа нормальна жінка, досить крупної статури, років до сорока, в блакитній куртці з майже повністю відірваним правим рукавом. ЇЇ обличчя було червоне від сліз і плачу, очі переповнені розпачем і образою. Я запитала, чи вона таки викликала міліцію. Сказала, що так, що вже все зробила. (так розумію – написала заяву). І їде в ДЕПО на Пархоменка розбиратись. По телефону комусь дзвонила  і домовлялась про зустріч і підтримку в місці «розборок».

В салоні ще хтось радив вимагати відшкодування, хтось просто кивав співпереживаючи, хтось далі мовчки жував гумку. Кондукторка розділяючи переживання постраждалою почала розказувати, що вони і їм, кондукторам жити не дають весь час придираються, щось вимагають.

 Жінці Аллі – так звуть жінку, яка поїхала хоч якось відстояти свою гідність, висловлюю свою підтримку і шану  - Вона, по перше, не лишила діло і мовчки не поїхала додому плакатись, по друге, жодного разу оповідаючи цю неприємну історію не обізвала кривдників і не вжила гострих слів, просто без зайвих прикметників і слів паразитів виказала свій біль, а, головне, не зірвалась на кондукторку цього рейсу, як часто в нас буває (типу, всі ви однакові).  Алло, ви сильна і мудра! 

Дуже хотілось би мені знати чим закінчиться ця історія. Не відмовилась би від детальної  схеми і порядку практичний дій в подібних ситуаціях, бо вкотре бачу, що їздити нашими рогатими (навіть так рідко, як я це роблю) стає дуже небезпечно.

Ось вам і «с прошедшим!» …

Боляче за нас.