Залишитися людиною

Війна… Революція… Невизначеність завтрашнього дня… Почуття помсти…. Чи може бути це страшніше, ніж повсякденне життя. Ти вчишся у школі і сподіваєшся, що ти ростеш і розвиваєшся, як особистість. Майбутнє відкрите для тебе, бо математика, хімія і англійська мова не викликають особливих труднощів. Потім веселе студентське життя, інколи невеликий підробіток. Та настає момент, коли ти виходиш у світ і розумієш, що перестав бути дитиною, що немає більше опори під ногами, що ти сам повинен стати опорою для близьких або скотитися на дно. І починається життя на межі безумства і великих сподівань. В нашому центрі зайнятості певно працюють фантазери чи комедіанти, тому випускників влаштовують на роботу з умовою трьох-п’яти років безперервного стажу. І за півроку безрезультатного ходіння по кабінетам розумієш, що твоє життя не має ніякого сенсу. Зі смаком одягнута жіночка розводить руками і каже: «Нема вакансій. Шукайте самі роботу.» Починається паломництво по місту і безперервні телефонні дзвінки. Через декілька днів бачиш своє майбутнє:  безкоштовна робота на випробувальних термінах і шанс бути лохом, з дипломами пакувати коробки на «Ласощах», державна установа з мінімальною зарплатою. Я вибрала останнє.

Я думаю, що кожен з вас був на фермі чи у сільському хліві. Є таке стійло для корів з яслами, для свиней з коритом. Уявіть, що ваш поганий господар зацікавлений у тому, щоб ви жили у нього, але йому все одно, яка з вас користь. І для того, щоб ви не здохли, підсипає трохи харчів. Це щось схоже на роботу звичайного працівника в державній установі на Україні. Звісно є тварини, яким вдається підмазатися і отримувати більше харчів та уваги.

Ти втягуєшся у процес і не можеш кинути його, бо навколо широкий та безнадійний світ, якому ти не потрібний. Ще більше дорожиш цим мінімумом, коли батьки просять позичити їм гроші. І вважаєш себе стабільно забезпеченим. Іноді наступає момент, коли емоції перемагають розум. Почуття ненависті занадто страшне, тому що бачиш в собі дві особи. Одна - тримає імідж людяності та гуманності, сподівається, вірить. Друга – жадає помсти, смерті для краще влаштованих за тебе, дивиться злющими очима на колег, яким підсипали більше в ясла. Коли мною гралися декілька років, як футбольним м’ячем в системі освіти, то почуття розпачу періодично переходило в почуття ненависті. І розумієш, що твій ворог не конкретна людина, яка бреше, що не може взяти тебе ще на півставки, бо це вирішують в управлінні, - а ціла система. І ти йдеш в вищі органи шукати правди, а там відправляють тебе в зворотному напрямку і знімають з себе відповідальність. А тим часом вакансію займає «потрібна» людина. Б’єшся головою об стіну і розумієш, що це не має сенсу.

На одному із семінарів обов’язкових для працівників освіти я відчула цілий вир емоцій, особливо в цей критичний час для країни. Однією із вправ було зробити рекламу професії педагога. Залишилося відчуття гіркоти, розчарування, злості на фоні тих намальованих посмішок та сердець, написаних гасел.

Засинаєш і заморожуєш в душі почуття, які лякають, які здатні назавжди відкинути тебе від усвідомлення себе людиною. Які можуть бути відчуття, коли бачиш за склом масло, сир, молоко і стримуєш себе, щоб зберегти гроші на виплату комунальних послуг? Які можуть бути відчуття, коли тиждень за тижнем суп на олії змінює  картоплю? Ці відчуття руйнують твою душу. І лякаєшся того, що можеш бажати помсти.

Для того, щоб вирватися із цього болота ілюзій відкриваєш приватну практику і просинається надія на краще життя. В круговороті постійної гонки за клієнтами я зрозуміла, як ми всі залежимо один від одного. Я зрозуміла, що є одне спільне бажання – вижити і жити достойно. Я вірю в те, що зможу вистояти попри те, що з мене вирішили стягувати в пенсійний фонд щомісяця 400 грн. Видно, комусь в верхах завадило, що я знайшла можливість менше залежати від державного фінансування. Бажаю йому такого життя, яке було у мої скрутні часи.

Хочу залишитися людиною,,, Хочу вижити і дати приклад дітям, що надія і віра в свої сили існує. Життя людське дуже коротке. Нинішня революція і Майдан залишиться невеликим спалахом для наступних поколінь. Через століття в  підручнику по історії буде декілька сторінок, присвячених основним подіям сьогодення. А можливо – абзаців. Як залишитися людиною? Хочу залишитися людиною….