Казаніє о крайовєдах, ч.6, політологічна

Це в часи Візантійської імперії політика була складна, вітієвата. А теперішня проста, якщо не сказати простенька. Балотуючись на посаду «Папа Римський», князь Боргезе згадав, що Змій давав, а Єва брала...

Це мов гречка – винен, хто її брав, а не той, хто давав.

Але часи політичні були ще складну ваті – всі давали, а не у всякого брали. Проблємою було дати щось для роздору, а черг ще не придумала Радянська влада. Боргезе запрошував опонента на бал, на вечерю і пригощав, точнісінько мов Змій – яблуком, розділивши попередньо ножем на дві частини.

Ніж був з самшитовою ручкою, добре «сидів» у руці та мав «ребра жорсткості» – жолобки-ковостьоки справа і зліва. Правий кровостьок Боргезе змащував ядом, а лівий – ні. Яблуко розрізалося, праву частину князь вручав опонентові при шанованих гостях, а ліву споживав сам. Гість падав на землю з шлунковим болем, марно придворний лікар бігав в аптеку і «пускав кров». Грандіозний бал перетворювався в сумний похорон, на яких самим сумним був князь, що гірко-гірко плакав за «соратником і другом», якого забрала «кістлява з косою».

Прямо з балу в рай біля пекла Данте Аліг'єрі.

Але це було тоді коли виборна посада була одна, опонентів було двоє, а політична гра була складною і майстерною. Про неї складали драми, опозиція замовляла «Страшні суди» у Мікеланджело Боунаротті, що, в принципі діяло, слабенько, так як опонента не пам'ятав ніхто, а Сикстинську Капеллу відвідують всі. «Ібо в святому Пісанії сказано, – вчив батюшка Ануфрій, – дающому Рай, а бєрущому – наказаніє. Так повєлів Змій, він першим дав «помічене» яблуко.

Уважний крайовєд зразу ж зробить зауваження, що «вигнання з Раю Змієм було зроблено незаконно. Потрібні стрічки «колорадо» – рраз! «Всерайовський» референдум – два, а три – зелені «ввічливі» ну..., ну… О! Інопланєтяни! Ху!

А так, це геноцид,Трибунал Сатани!»

Але хто з територіями Рая буде тепер розбиратися, якщо людей було двоє? І Єву ніхто не звинуватить ні в сепаратизмі, ні в непройденій люстрації.
Хто не вірить, що так було, для тих, хто не вважає за потрібне ходити до храмів, де проповідує батюшка Ануфрій, або навіть сам Кирило, рекомендую магазин «Світ»: саме там продається знаменита «Біблія» із ілюстраціями Густава Доре. Гляньте, подивіться – ось Рай, яблуня, Змій, нещасна хабарниця Єва, вигнання голяком в «три шиї».

А Змій зостався «процвітати» в яблуневому Раю.

Але хто послухає уважного крайовєда? Ех, нема Радянської Власті. Тепер скажуть, що крайовєда послухати – це все-одно, як піти до «баби Мані», що «яйцями качає», і попросити її гланди «вирізати» лезом для гоління від станка «Шик». А крайовєдєніє – для слабонервових.

На початку минулого століття, в 30-ті роки, Норман Вінер видав книгу «Кібернетика як управління людьми». В ній описав такі думки: кожна буква – цифра. Якщо читаєш книгу якого-небудь, навіть «заслуженого» крайовєда, попадаєш під його числа, а в кінці попадаєш в його суму, в його висновки.
Звідси було зроблено відкриття: людина може думати з майбутніми кібернетичними машинами, інформатикою. Машинами для уваги людини стануть газета, радіо, телевізор, монітор; головне все це довести до кімнати, до авто, до кишені.

Чергове завдання – спонукати думати синхронно, або паралельно, щоб людина, як щур, сиділа перед екраном, біля радіо, точила миску голубців і чекала «коли все закінчиться» і, бажано, щоб все літо, або зиму. Думки глядача-слухача повинні змінюватися разом із інформацією (звідси – інформатика).

Нова інформація замінює стару – відбувається забування!? Наприклад, ну точнісінько, як крайовєд, ви будете знати «Історію УРСР», але при цьому не знатимете «Історію України». І про те, що було в той же самий час і в тому ж самому місці, будете «молоти», поки це не набридне оточуючим. Ба! Навіть в Ізраїль на лікування не візьмуть, як Кобзона, чи «не добіжите», як Бузина.
От загадка: а де зараз Тігіпко, а він же улюбленець мільйонів, аж три млн привів до одного млн Янека, щоб переміг Янек. Голосували за Тігіпка, а вийшов Янек?!

Оце кібернитичний фокус-покус.

Або чому забули про «таращанське тіло»? А тому, що війну не відриваючись бачимо і слухаємо.

А чому 2005-го на перемовини їздили ці ж самі, що і 2015-го? Кучма, Мєдвєдчук... Головне – нічого не змінювати, своїх не зливати. Тоді нічого не зміниться і з нами нічого не станеться.

Навіщо пам'ятник Лєніну, якщо перший день – Кравчук, на слідуючий – Поплавський і вони лагідно говорять: «Спокійно, спокійно – всі наші на місцях, лише під іншою назвою... Спокійно, спокійно».

За пам'ятники нехай дурних крайовєдів б'ють, за їхні дошки. Вони повинні бути розп'яті, за повстання рабів, вони – ондо Чечетов, побрившись, покинув колекцію зброї, викинувся назустріч пісні саксофона, Кравченко з переляку всадив дві кулі собі в голову, Кирпа...

Забагато про край знали...

Демонструючи щось, завжди можна сховати тих, що справжнє «дєло долають» за «говорящими головами». Що таке «говоряща голова»? Це професійний базіка, який говорить з екрану замість свого візаві, щоб той відповідальності за сказане не ніс. Щоб той самий «візаві» раптово появився, в останній момент і сказав людям те, що вони хочуть почути, але щоб не ходили ходами, не стояли з транспарантами.

Так робить відомий Алік, що завжди говорить правильно, але про справи минулі, вчорашні, бо наперед потрібно ще чекати, що там народ ще захоче, чи придумає, чи забажає. Це, так би мовити, «випускання пару», щоб ноги вбогих, нещасних, обманутих не йшли на ходу, бо знов від ревиська «Смерть ворогам!!!» ковдри на вуха доведеться натягувати.

Бо й так є велике бажання Покрову зробити Покровою, а для цього когось з водіїв ходи в цей день «задєлать» попом. Президент же діякон, і цим потрібно. І ввести звання «Заслужений діакон». Взяти за приклад можна козаків. Не тих, що були з характерників, а теперішніх, православних, з зірками на погонах, вусатих. Ті давно приїжджають на пам'ятні місця, з «гаківниці» бба-хх і мєдаль тобі, або хрест «За другий похід в Берестечко», «За третій похід під Жовті Води»...

Ну точно як «За взятіє Берліна».

Далі «мерзавчик» горіляччя із шаблі в обох руках і «ногайкою» по дупі, але не сильно, бо хто собі ворог, щоб начальника свого «з відтяжечкою». А далі – продаж книжечок крайовєдовських і дерев'яних шабельок-штахет для духу. Бачите скільки можна забутися, дивлячись таке.

А ще є знаменита школа молдована Кінаха, що вчить ще з древньої «Вищої» партшколи говорити «говорящі голови»: «Нам потрібно... Ми повинні… Але...(це те саме «але», що відміняє попередньо сказане).

Хто лишень не використовував такий набір суггестивних фраз: і Джулія, і Тігірій, і Порох, і Сєня... Лише один міністр оборони екс-Петренко інакше – йому жінка придумала, Мостова: «Перше… Друге...» А далі драматично: «І ттоді ччас ІКС!!» Що таке той самий «Ікс», екс і сам не знав, але залякав і себе, й інших.

Хитра це штука – «говорящі голови». Головне, забуваєш: чому тіло «таращанське» лежить, хто забив студента Індило, а про п'ять вимог Майдану – і взагалі не до них, бо нема часу за новими «новинами» від «старих «говорящих голів» на екрані, що по 20 років звідси не злазять зі своїми: «Нам потрібно… Ми повинні... Але!!!» Це Кравчук придумав, дуже розумна людина, і «красивий» президент, дуже «красивий».. Це той, що казав австрійському правосуддю: «Я не родич Фірташа»…

Отако пронісся ракетою Корольова вперед в часі, забувся, з чого все починалося, про те, що як потягнути за ниточки «справи Гонгадзе», пропаде зразу багато «говорящих голів» і навіть політолог Коропов втече – не буде що прикривати щоб забулися.

Бо саме там позаду в часі все формувалося, організовувалося, створювалося, як пише відважний Чобіт в «Час підлої влади», а він «кудись подівся» завдяки кібернетиці та інформатиці.

Але «Слово равіна важливіше слова бога», все потребує поправок і уточнень в часі. З'явилися нові патріоти, і ходи тих, що люблять секс та «європейські цінності», з прапором-веселкою. Тре тримати ніс на вітрі, щоб знати, що замінити на що на екрані.

Один єврей змінив своє ім'я на Зіга Вертов, бо так йому захотілося, може батько «сидів», то і «відхрестився», але це не важливо. Важливо те, що зняв він фільм, багатосерійний, але серії невеличкі – по 10хв.

Кіно називається «Суд над правими есерами». Есерів лівих більшовики не любили, але правим були вдячні. Олександр Блок був першим начальником ЧК, саме при Тимчасовому уряді приговорили царську сім'ю до страти, а Керенський взагалі земляку Лєніну передав владу без всякого жовтневого «перевороту»: то в голові Ейзенштейна з'явився фільм «Октябрь».

Фотограф і кінооператор, взагалі, живе з обману. Йдеш – метелик, клацнув –гроші, хмаринка – рраз – гроші. Дехто, щоб отримати «Заслужений оператор», викладати карате покинув.

Але нащо вони нам, зараз про суд. Суд дивний, показовий, демократичний – закордонні адвокати, шуби, шапки, папіроси «Осман». Посмішки, засідання, відсутність охорони, перекури...

Але найдивніше не це. Вікіпедія сповіщає поіменно. Згодом всі судді-більшовики – розстріляні, а есери-злочинці, згодом амністовані, прожили довге гарне життя на високих державних постах. Це «Великий Іосіф» придумав «Своїх не здавати і нічого не змінювати. Це він всіх навчив, це він «взяв Росію з сохою, а залишив з атомною бомбою».

Судіть самі: хто тут свій, а хто тушка, а хто «ті тушка», а хто і «євбак».
Регулярний перегляд «Октября» замінив, «забув» про те, що було в листопаді. Ну чорна магія прямо, ну як пам'ятники, і дошки Житомира «заслужений склероз», амнезія якась.

Бахнули легендарні 90-ті, як подивишся «Бандитський Пітер», «Саню Бєлого», так зразу хочеться одіти шкірянку для захисту від ножа, золоту «гайку-перстень» для відкупу від мєнтів.

Дехто з міністрів тоді торгував краденими авто і скуповував вінницький металолом, сказавши, що він заважає реконструкції заводів і колгоспів.
Але головний спіритизм відбувся не там і не в них. Михайло Горбачов сказав: «Ви не зрозуміли, що я вам дав? За тисячі років я дав вам можливість – ВИБИРАТИ».

Западали пам'ятники, засяяли тризуби, заспівали в вишиванках, задефілювали в одностроях УПА – почали стрілятися і вішатися комуністи…
Хоча їх ще ніхто не переслідував, а багато «РУХівців» в минулому «КаПеРеСівці». Чорновіл і той був секретарем комсомолу Дніпровської ГЕС. Зароздавалися книги українською, загудів Хмара.

Але потрібна була декомунізація і суд, Трибунал над ними. Гірко сказав Солженіцин «Пропустили, прогавили 91-й рік…» Підвести підсумки (слідство), Трибунал і вирок, як в Сингапурі – дітям, внукам і правнукам злочинців не обіймати державних посад, ніде, ніколи аж до восьмого коліна, до восьмого покоління, навіть за одну копійку штрафу, за один рік «умовно».
Як в Німеччині після Нюрнбергу, навіть машиніст паровоза – державний службовець, і там не можеш.

Доказуючи свою доцільність, професійну потрібність, люди що нічого не робили, без досвіду, втративши кваліфікацію розповзлися професорами, заслуженими власниками, продовжуючи нічого не вміти – лише мати, стоять запущені, заросші бур'янами ферми, заводи, склади. Розломав – продав, виламав – продав, викопав – продав... всі уміння, і ніякої інтелектуальної власності, що б не секонд-хенд, вимерли б усі.

Але потрібно зробити так, щоб якщо хтось новий молодий, якщо пройде до влади – нічого не змінив і нікого не замінив. Так, як у кожного нонконформіста є діти, є внуки… Придумана була знаменита бочка для закваски.

«Якщо зелений огірок попаде в діжку солоних, він пожовкне» – так було сказано не один раз і не одним, хто відчув смак влади.

Що ж це за феномен, що його не змогли зламати ні Ющенко, ні «свободівці» у владі?

Геннадій Корж, що створив «Справжню біографію Президента» 2005року, знав більше всіх. І про діжку – теж, і про те, як обманюють мозок виборця, і заробляють гроші, гроші... Але за табличками крайовєдів, хто ж побачить Коржа? Хто? Все місто в табличках, лише залізничний вокзал відбився.
І схеми не побачить виборів. А вона не складна, не візантійська, без політичних вбивств яблуком Змія.

Через газету, радіо, монітор, що доведені до школяра, авто, кишені, телефона.

Спочатку гіпноз 124 рази на день, спросоння, наніч. В результаті соцопитування встановили процентне відношення між кандидатами на першому місці... На другому...! А ви запитували сусідів, хтось щось когось запитував, а скільки разів?

Це просте заохочення, сугестія, «внушєніє». Старт обману мозку.
Далі ще краще «Лише двоє, лише двоє...» – з цього взагалі розсміятися можна, взявши Чобота, Коржа, «Атланти і каріатиди». Там біографія кожного і їхніх папок-мамок – хто де коли за що сидів. Уважно вивчайте біографії.
Книжки старі, люди – ті ж самі, ще ніхто не знав, ким стане. ПТУ, тюрма, єврей – це ще все на своєму місці, без крайовєдєнія.

Бо крайовєд воно як вчитель від учня відрізняється – тим, що знає один урок наперед. А коли комісія приходить, треба щоб учні руку піднімали: хто знає – праву, а хто не знає – ліву. Якщо лише ліві? – «Діти, я задам слідуюче запитання.»

Далі – лише в один тур, так дешевше. Але як дешевше, якщо складаєш сумку на Майдан, волонтерам, і борг трильярд з гаком, тарифи, субсидії, ціни?

Кого ж вибрали в один тур? Базові знання англійської тепер має будь-який випусник агроакадемії, що працював трактористом у Данії? Тракторист, комбайнер – не міряйте все «совком»!

І ціль війни – не взяття Києва чи Москви, а приватизація, приватизація без будівель, тому трощать артою, по три га за залп. Щоб приміщень не було, щоб інвесторів там не було, так дешевше.

А два тури – інакше. Прийшли ви на вибори, викреслили ''ВСІХ'' і мусять знайти інакших, добріших...

Тепер останній хід «А хто там ще?» – «Там нема профі.»

Аргументація така: «На шість людей в ВР більше з опозиції, і уряд Азарова, за побиття студентів пішов би в відставку, замінився б іншим, можливо під керівництвом «старєйшего члєна ПР» – Порошенка.

Просте голосування і не було б «Ура, ми йдемо на Майдан!», «Ура, ми йдемо на війну!»

А хто б шість дав, як не електорат?

Для голосування.

П'ять вимог Майдану залишилися невиконаними – Покарання, Люстрація, Євроінтеграція, Мова, Декомунізація до 8го коліна. Щоб не морочили голову педколективам, щоб не світилися «двуязичієм» в пресі, не отримували звання «Заслужений» і не розповсюжували ностальгію за УРСР. Як є фактом, що ніхто з крайовєдів навіть ЗНО не здасть, хоча б показово.
Але повернемо голоблі до «діжки, повної огірків». «Остєрвєнєніє народа, тєбє б я оду посвяті» («Євгеній Онєгін» Пушкіна), «Народ бєзмолствуєт» («Боріс Гадунов» Пушкіна).

«Я вас (міністрів) на смітнику знайшов» (Ющенко).

Як відомо, партії рабовласників називали церкви, партії феодалів, масонськими ложами. У Пушкіна на могилі масонська шестикутна зірка, хоча похоронений в православному монастирі. Пушкін став кандидатом до ложі 1819 року, а дійсним членом – в 1822 році. Він знав, що говорив, дєкабристи-поміщики, не отримавши підтримки народу «з дулею в кишені», провалили бунт проти кріпосного права, або панщини. І Ющенко міг звернутися: «Народе мій, а що за інструменти ти мені дав: Верховну Раду, що призначила таких міністрів?» Знав, що сказав, але не звернувся.

Міністри-свободівці теж не звернулися до народу, він і остався «з дулею в кишені», дивлячись на загадкових агро-націоналістів з міністерськими портфелями. Фірташ на слідстві в Відні сказав: «в мене є шість ТВ каналів, навіщо мені народ «невдячних до мене манкуртів за все що я їм зробив».
Ну нехай Пушкін вірив провідєнію, Ющенко вірив в те, що він козак, а не свинопас. Але «Свобода» дуже нагадала дєкабрістів-поміщиків-вєтєранів наполєоновських війн. Самоорганізація народу виявилася сильнішою та окремою від «політсил» – добровольці, волонтери. «Політсили» самі змушені були приєднатися до народу, до добровольців, до волонтерів.

Заходили по ВР депутати в гімнастерках, галіфе, з мавзерами... Точно картини 70-річної давності. Навіть перелякані від матеріалізації «духів» іногородні іновірці почали згадувати «Атєчєствєнна вайна», «Гєроі», «Всьо для фронта» – кожен зазгадував своє, хто націоналістичне, а хто патріотичне.

Воно ні би одне і теж, але по різному, як «фашизм» і «анти фашизм», які воскресли невідомо чому.

Це як «дєди», що «ваєвалі», все в толк не могли взяти, що перемогли не німецький народ, не Німеччину, а всього-лиш «Націонал-соціалістичну робітничу партію Германії» з її адміністрацією, збройними силами партії – СС, СД, СА, Гестапо…

Яка перемога над Німеччиною, якщо вже в 1946 році без чоловіків вони жили краще і невдовзі повстали, причому в НДР проти комуністів, а ФРН проти амністованих ЕсЕсів. Вся війна, така потуга стількох країн – щоб провести в Німеччині вибори. І революція Гамбурга, щоб були закони про відвід і імпічмент.

А далі Париж 1968року і імпічмент Ніксона. Постарівші бітломени, спекулянти-фарцовщики згадують, що Ніксон, щоб прийти до влади, наобіцяв швидкий мир В'єтнаму, але замість цього доповнив ще розширенням війни у Камбоджі і Лаосі.

Легендарні «Бітлз» випустили вінілову платівку з зображенням забитих в'єтнамських дітей, стариків. З'явився лозунг «Війна може бути закінчена, якщо ви цього хочете». А далі і взагалі «Ліверпульська четвірка» заїхала під Білий дім, каліки-вєтєрани кинули орденами й медалями в уряд. І стало на свої місця:Ніксон – у відставку, а над Президентами США завис меч, закон про відвід, за яким меншість може доказати більшості, що вона помилялася в виборі особи…

Ну ось так, все ніби за Гоголем – є піп, є жид, є сільський голова, залишилася шинкарка.

Шинкарем був Андруха, що в Іршанську тримав гендель, а тепер він політолог, тобто закликала. В дитинстві його налякали, що буде заїкатися буквою «ї», тому він всіх змушує говорити з собою по «староболгарськи», або «македонською». За це його поважає двуязична преса, яка і вашим, і нашим, тобто їхнім, тобто на «язикє пратівніка». Свій переляк пояснює просто «кубанскім проісхаждєнієм ата».

Цей політолог привозив до Житомира самого Мєдвєдчука і бив з ним по «засосам», щоб утворити соціал-демократію. А Мєдвєдчук – це адвокат Стуса, до нього навіть Путін приїздить за порадою, а не до Янека.
Дуже, дуже розумна людина, що «не маючи ніякої влади», підписує «Мінські угоди», яких ніхто не бачив, щоб прочитати. Так от, за мнєнієм політолога, ви повинні побритися, погладитися, з червоною дупою прийти під палатку «з дулею в кишені» і наступити на граблі.

Хтось після Врадіївки розмістив на УП «Результати виборів до Врадіївської селищної ради. 60% – за ПР, 19% – за комуністів... ля-ля-ля, тра-ля-ля, 3% – за Свободу. «Вас били і будуть бити».

А ще він збігає обов'язково в двомовну пресу, де через нього замовлять рекламну статтю за тисяч двадцять сторінка, або пів-сторінки тисяч десять. Не читайте, не вірте, бо виберете, будете сидіти перед екраном, чекати, коли все закінчиться і посилки слати через волонтерів. Голосуйте за закон про імпічмент і відвід, але справжні. Гітлер прийшов до влади демократичним шляхом, навіть заколоти його не «відізвали». Суть революції в переділі власності. Спосіб приходу до влади різний: війна, бунт, заколот, вибори. Але чи можна буде відізвати? Суть політології – залишити вас без вибору. Один тур – без вибору, двоє – це не вибір. «Збиті пілоти», що кудись бредуть 20 років – куди вони ведуть, понуро йдучи? П'ять вимог Майдану нікуди не поділися – Покарання, Люстрація, Євроінтеграція, Мова, Декомунізація – нікуди не поділись з суспільства. Найбільша сила – вибори. Ще шини догоряли, а риги зідзвонилися, побрилися, погладилися і пішли проголосували, «добрали» поплавських. Забирайте «політсилу» з фронту, хай йдуть – проголосуємо, теж зідзвонимось, погладимось.

Максим Контрогайка