В чиїх кишенях гроші не пахнуть?

Питання полігонів твердих відходів гостро стоїть чи не в кожному місті України. І хоча на дворі XXI століття, наші керманичі, вочевидь, не готові до вирішення таких серйозних проблем. Хоча в усьому цивілізованому світі це питання вже давно закрито. І не лише щодо утилізації, а і як прибуткового бізнесу. У нас це також бізнес, тільки не відомо чий. А от від екологічної проблеми страждають люди.

Трагедія у Львові, де після пожежі стався зсув тон сміття, і під завалами опинилося чотири людини, змусила українців переглянути своє ставлення як до питання сортування, так і до переробки відходів. Проте якщо пересічне населення розуміє важливість зміни підходу до цього питання, то керівники більшості міст його ігнорують. І міська влада нашого міста не виключення.

Чи не кожен новообраний міський голова, до того як зайняти крісло, обіцяв вирішити це питання. Хтось казав, що наше звалище потрібно закрити. За часів Віри Шелудченко, а пізніше – Володимира Дебоя планувалося побудувати сміттєпереробний завод. Проте чи то апетит у міських голів був великий і від інвесторів просили забагато, чи то думали довго, результат один – усі відмовилися і тема затихла, що знову стати обіцянкою підчас чергових виборів. 
Нинішня влада міста теж особливо не поспішає, хоча облаштування такого заводу – це один з пунктів передвиборчої програми Сергія Сухомлина.

Зважаючи на те, що питання стоїть гостро і вкрай важливо розуміти, що ж насправді відбувається на житомирському сміттєзвалищі, ми вирішити дослідити цю тему більш детально.
У 1957 році починається відлік часу початку експлуатації полігону твердих побутових відходів. Створювали його без проекту та санітарно-технічного паспорту. За усіма нормативами термін експлуатації полігону складає 30 років. Тобто, ще у 1987 році сміттєзвалище на Крошні потрібно було закрити. Але, попри небезпечність ситуації, воно пропрацювало в два рази довше, і навіть на сьогоднішній день продовжує приймати машини зі сміттям, і не лише житомирським.

Небезпечно брудно
У 2007 році у сміттєзвалища нарешті з’являється санітарно-технічний паспорт, з помітками що потрібно зміни у порівнянні з тим, як є насправді. Але вийшло так, що за 10 років безвідповідальне керівництво полігону не виправило жодного порушення.
Як зазначено у документі, на виїзді з полігону повинна бути передбачена контрольно-дезінфікуюча зона з улаштуванням залізобетонної ванни, що заповнюється 3% розчином лізолу та тирсою. Насправді ж, машини, які перевозять сміття, миють нашвидкуруч без спеціальних засобів і то не завжди. Теж саме і з шинами. Замість дезінфікуючої зони, на в’їзді-виїзді зі звалища викопана яма, залита водою. До речі, уся вода, яка стікає після такого «миття» з кузова машини, брудним шлейфом зі смородом тягнеться до виїзду з Крошні. Незважаючи на те, що це основний осередок виникнення мікробів та скупчення розповсюджувачів інфекцій, керівництво звалища такі дрібниці особливо, схоже, не турбують.

Питання екології не на часі
За усіма нормативами, в кінці робочого дня усі відходи повинні ізолювати мінеральним ґрунтом. Проте люди, які там працюють не пам’ятають, щоб хоча б жодного разу це кимось робилося. 
Ще одне важливе питання – благоустрій території. Для того, щоб під час вітру сміття не розліталося, має бути переносна огорожа з сітки висотою 2 метри у місці, де висипають сміття. Але і цього немає. Як результат – поля, що знаходяться по сусідству з полігоном, завалені бляшанками та целофановими пакетами. Сміттєзвалище захоплює прилеглі території. 
Усе, про що написано вище, представники нашої громадської організації побачили власними очима. Щоправда, вглиб території сміттєзвалища ми дістатися так і не змогли. Воєнізована охорона працює так, ніби у Житомирі не сміттєвий полігон, а військовий. Звичайному житомирянину туди зайти зась!

Мільйони на смітнику
Ще одне важливе питання: кому ж належить житомирське сміттєзвалище? Приватникам чи громаді? 
За нашою інформацією, хоча офіційно полігон твердих відходів знаходиться у власності комунального підприємства «КАТП 0628» (далі КП «КАТП») Житомирської міської ради, там базуються ще два приватних підприємства. Одне підприємство має сортувальну лінію, інше – викачує «сміттєвий» газ, який утворюється після розкладання органічної складової відходів. Такий газ містить до 60% метану, що дозволяє його використовувати як місцеве паливо та для отримання електроенергії.

Загалом, якби цими справами займалося КП «КАТП» щорічно у міський бюджет можна було б заробити мінімум від 2-3 мільйонів гривень. Проте замість цього, всі «вершки» дістаються приватникам, які зі сміття мовчки роблять гроші. Вже зараз наша громадська організація готує ряд інформаційних запитів до податкової, щоб детально вивчити це питання. Адже окрім нюансів з податками, на звалищі працюють більше ніж дві сотні людей, які навряд чи влаштовані офіційно. З цього виникає питання: «Невже керівництво не приймає в цьому участі?».

Р.S. Сміттєві звалища – це ласий шматок для кмітливих бізнесменів. Тому пустити інвестора та дозволити йому навести там лад це для когось означає одразу позбутися прибуткової справи. 
Тож який шлях обере місцева влада: прийняття вольового рішення чи продовжуватиме і надалі приймати участь у брудних схемах активно чи закриваючи на них очі?