Жито

Мирослав (Григорій Юшкевич)

Жито

На краю зореної ниви,
Що вже запліднилася житом,
Стоїть дідусь весь сивий-сивий,
Обвітрений роками й літом.

Його думки як ті лелеки
Ширяють високо то низько,
То про минуле і далеке,
То про сьогоднішнє і близьке.

А ще про ниву і про жито
Яке роками сіє вперто,
З яким живеться хоч й не сито,
Все ж не дає старому вмерти.

Вступає з Предками в розмову -
Вони Дажбожу* мудрість мали,
І рідну землю знову й знову
Щороку житом засівали.

… Ведеться з роду так й до роду –
Орали, сіяли і жали,
А рідну землю, жито, воду
Як Божий дар оберігали.

*Дажбог – один з головних богів в пантеоні богів стародавньої віри
українців, Бог сонця.

листопад, 2016 р.
м. Житомир