|
MiroSlaViraОценка: 2.7/5 Голосов: 7 |
Подумаєш, два трупи...
Подумаєш, два трупи…
Пронизливий вітер вселяв тривожне відчуття вічності січневої холоднечі. Але внутрішній рівновазі дошкуляло повідомлення із Євромайдану про двох протестувальників, що були вбиті. Ще глибоко не усвідомивши трагізм події, як внутрішній голос вніс правку: не «двох», а «перших». Пригніченість не облишала ні під час ранкових настанов дружини, ні сніданок зі смаженої картоплі, ні звичне чищення взуття. Це був січневий ранок 2014 року… Це був Євромайдан… Це вирувала Революція Гідності… Пропустивши повз вух нагадування дружини про теплі шкарпетки та шапку, заглиблений в думки, порожніми вулицями поспішав на роботу. Чомусь вважав - там знають про трагедію…Велике подвір’я навчального закладу зустріло порожнечею, лише маленький білий песик, вгледівши мене, став лащитися до моїх мокрих черевик, очікуючи чогось смачненького. Майнула думка:
- Сьогодні прийшов раніше…
За робочим столом ввімкнув 9-у станцію радіо FM. Там лунала музика. Інтернет був вимкнений. Думки про перші жертви Майдану щемливою колючкою сиділи у голові. Зателефонував знайомому. Що трапилося в Києві, він ще не знав. Нетерпляче став очікувати початку робочого дня.
За декілька хвилин до 9-ї просторий вестибюль головного корпусу наповнився дзвінкими голосами учнів. Першими стали з’являтися викладачі, за ними - майстри виробничого навчання, поважні чоловіки з господарської частини. Привітавшись, кожен поспішав у своїх справах. Ознак про трагічні події в столиці ніхто не проявляв.
Пролунав дзвоник і за якусь хвилину гомін людей вщух, а щойно повний вестибюль спорожнів. Лише чергова, жінка похилого віку, знову усілася за стіл, який стояв неподалік вхідних дверей.
- Мабуть ще не знають про тих, перших…
-Глянув на дошку об’яв і направився в свою робочу комірчину. В цю мить високі двері приймальні відчинилися і поодинокі присутні побачили немолоду добре вгодовану людину з одутлим багряного кольору обличчям та означеним животом. Чоловік був одягнутий у чорний костюм та білу сорочку. Його гардероб доповнювала краватка теж чорного кольору. Це був директор. Переступивши поріг він зупинився. Насупленим поглядом керівника оглянув уже спорожнілий вестибюль, ковзнув по годиннику на стіні, який показував початок десятої. Наші шляхи перетнулися. Після короткого рукостискання глянув йому в обличчя, в його маленькі очі. Але і цього було досить щоб відчути гострий запах спиртного.
Чомусь випалив:
- На Майдані жертви… Загинуло двоє протестувальників…
Колишній КДБіст, а тепер директор, на мить зупинився, і, як мені здалося, зверхньо подивився на мене і, відвівши погляд, байдуже пробубонів суржиком:
- Падумаєш, всево два трупа ...
Затим ліниво повернувся і неспішно продовжив свій шлях.
Я мовчки дивився йому вслід, на його жирну шию, лису потилицю з рідкими залишками волосся, на широкий зад, який за мить зник за важкими дверима бухгалтерії.
- КДБіст і в Африці КДБіст … - чомусь згадався популярний «сленг».
– Для них смерть іншої людини – ніщо.
З важким серцем відчинив двері комірчини. Губи шепотіли:
- Багато недругів у тебе, Україно… Ой, багато...
Нарешті хтось ввімкнув інтернет і я налаштував ноутбук. Гарячково шукав повідомлень з Києва. Сутички з «тітушками», загони самооборони, «Беркут», горілі шини, прапори, куски бруківки, бочки, шоломи … - ряснів монітор. І лише згодом, якось буденно, пролунали ще невідомі імена перших загиблих - Сергій Нігоян та Михайло Жизневський…
З часом називалися і треті, і десяті, і так аж до сотні, Небесної Сотні. Але імена Сергійка і Михайлика були першими… Імена вірмена і білоруса…
Згадався чи то вислів, чи то народна мудрість :
« Герої вмирають першими! ».
Це були Герої Небесної Сотні, її перші Герої…
В і ч н а ї м С л а в а !!!
В і ч н а ї м Д я к а !!!
22 січня 2014 р.
Блоги на эту тему:
