США вже не найбільша морська держава. Чому вони відстали від Китаю

Ера американського глобального домінування у світовому океані завершується. США все ще зберігають статус морської супердержави, але їм вже відкрито кидає виклик нова сила — Китай. Військово-морські сили (ВМС) Китайської Народної Республіки вже зараз більші за американські, але головне — Пекін будує ще більше військових і цивільних кораблів, і в майбутньому цей розрив збільшиться.

У США це розуміють і намагаються наздогнати суперників. Адміністрація Дональда Трампа, наприклад, у квітні оголосила масштабну реформу суднобудування. Її завдання — спробувати хоча б не так сильно відстати від Китаю.

Наразі у складі ВМС США 295 кораблів. На озброєнні китайських морських сил приблизно 395. Точну чисельність Китай приховує.

Коли наприкінці травня Китай розпочав серію великих навчань у Східнокитайському та Південнокитайському морях, він зміг вивести близько 70 кораблів, включно з ракетними фрегатами, есмінцями, патрульними катерами та, головне, двома авіаносцями.

У складі Сьомого флоту ВМС США, дислокованого в азійсько-тихоокеанському регіоні, приблизно стільки ж кораблів — за офіційними даними їх там від 50 до 70.

Сполучені Штати розглядають цей регіон як стратегічно пріоритетний, а Китай наполягає на тому, що він є зоною його національних інтересів.

Автор фото,Daniel Ceng/Anadolu via Getty Images

Донедавна панування Америки в регіоні здавалося беззаперечним, але тепер, коли Китай відкрито продемонстрував свою силу, цей факт поставлений під сумнів.

Попри зростаючу військову міць, Китай вважається країною досить миролюбною — на відміну від США чи Росії (СРСР), КНР мало воювала у XX столітті. Остання більш-менш велика війна за участю Китаю була у В'єтнамі в 1979 році (КНР у ній програла). Флот же взагалі бойових дій не вів.

Китай не хоче ні з ким воювати, особливо зі США, однак КНР претендує на те, щоб стати економічною державою номер один у світі, пише кореспондент BBC з питань безпеки Френк Гарднер. Саме тому Пекін прагне "витіснити" американські війська із західної частини Тихого океану.

Але чи є у Китаю на це сили?

Дисбаланс

США найбільше турбує те, що Китай має більший виробничий потенціал: у цивільному суднобудуванні китайські суднобудівники залишили американців далеко позаду. Сьогодні приблизно 0,2% суден у світі будуються в США, тоді як на частку Китаю припадає 74%.

Лише у 2024 році китайці побудували більше суден, ніж уся американська суднобудівна промисловість з часів Другої світової війни, йдеться в дослідженні Центру міжнародних стратегічних досліджень.

У військовому кораблебудуванні також баланс не на користь США: з 2014 по 2023 рік китайські ВМС поповнилися 157 кораблями, а американські — 67, підрахував за відкритими джерелами незалежний військовий експерт Том Шугарт.

Причини відставання США від КНР — хронічне недофінансування суднобудівної індустрії, що сягає корінням у 1980-ті роки, брак кваліфікованих робітників, відсутність програм кораблебудування і, понад усе, загальне нерозуміння американською владою потреби у флоті.

Щоправда, з 2010-х років США почали намагатися це змінити. Адміністрація Дональда Трампа прагне прискорити цей процес, діючи, зокрема, улюбленим інструментом президента — тарифами.

Цивільне та військове суднобудування

Протягом останніх 40 років США поступово зосереджувалися на будівництві бойових кораблів, приділяючи дедалі менше уваги цивільним. Однак це не зміцнило американські військово-морські сили, а навпаки — послабило їх.

Це почалося у 1980-х роках, коли адміністрація Рональда Рейгана вирішила, що правила вільного ринку суднобудування та морських перевезень позитивно впливатимуть на економіку, а домашнім корабельням краще зосередитися на військових замовленнях.

 

Держпідтримка галузі скоротилася, і поступово суднобудування у США почало програвати в конкуренції японським та південнокорейським компаніям.

Натомість Китай у 1990-х і 2000-х роках активно підтримував суднобудівну галузь, яка росла як на дріжджах завдяки державним субсидіям та дешевій робочій силі.

У морській індустрії військове та цивільне кораблебудування тісно пов'язані між собою. Їх об'єднують технології, виробнича база та персонал.

Технології в суднобудуванні, як правило, подвійного призначення, і будувати цивільні судна часто не простіше, ніж військові — вони так само наповнені цифровою електронікою. У рибальських траулерів апаратура не гірша, ніж у фрегата, а корпуси танкерів набагато складніші, ніж у есмінців.

Саме тому те, що США значно відстають від Китаю одночасно і в цивільному, і у військовому суднобудуванні, не випадковість.

Хронічні хвороби

Поки США продовжували будувати технологічно дуже складні військові кораблі, її військова промисловість дедалі більше страждала від важких хронічних хвороб.

У військовому кораблебудуванні в 1980-х і 1990-х роках відбувалися свої процеси. Спочатку Рональд Рейган вирішив скоротити військовий флот, а потім розвалився головний американський ворог — Радянський Союз, і це теж позначилося на стані багатьох військових програм.

Зараз одна з найгостріших проблем кораблебудування США — нестача компетентних робітників на корабельнях.

"На нашому рекрутинговому сайті у 2023 фінансовому році було 16 мільйонів відвідувань і подано 2,5 мільйона заявок. Найняли приблизно 9700 осіб. Люди приходять, але ми занадто швидко втрачаємо їх. Плинність серед наших співробітників після першого року роботи становить близько 50–60%", — цитувало в березні слова голови департаменту закупівель ВМС США Бретта Сайдла видання Breaking Defence.

Ситуація відтоді мало змінилася.

Автор фото,Andrew Harrer/Bloomberg via Getty Images

Зарплати робітників на американських верфях сьогодні лише трохи вищі ніж у сфері послуг, але робота там значно важча.

При цьому навчання корабела (суднобудівника) займає в середньому більше часу, протягом якого людина часто встигає зрозуміти, наскільки це важка робота і простіше було б працювати в магазині за ті ж гроші. Тому витрати на цільове навчання марнуються — адже промисловість не отримує в результаті професіонала.

Досвідчені робітники почали йти з верфей ще з часів пандемії та зниження доходів. У результаті такого стану ефективність кораблебудування в США останніми роками була дуже низькою.

Через нестачу висококваліфікованих робітників одразу кілька американських кораблебудівних програм затримуються на термін від року до трьох.

Наприклад, головний стратегічний атомний підводний човен-ракетоносець нового покоління проєкту "Коламбія" запізнюється на 12-16 місяців, будівництво авіаносця "Ентерпрайз" відстає від графіка на 18-26 місяців, головний корабель великої серії фрегатів "Констелейшн" на 36 місяців.

Старі верфі

У США будівництвом бойових кораблів займаються три найбільші компанії: Huntington Ingalls Industries будує авіаносці, підводні човни, універсальні десантні кораблі (схожі на невеликі авіаносці) та есмінці; General Dynamics Marine Systems — підводні човни, есмінці та допоміжні судна; а Fincantieri Marinette Marine — фрегати.

Хоча американська промисловість і випускає технологічно досконалі кораблі, будуються вони на досить застарілих верфях.

Американські верфі (як державні, так і приватні) стикаються з серйозними проблемами старіння інфраструктури. Ці труднощі включають зношені сухі доки, застаріле обладнання, нестачу виробничих площ, писала Рахункова палата США ще у 2017 році.

Через вісім років, за оцінкою цього ж відомства, ситуація не покращилася. "Недавні інвестиції (мільярди доларів) в інфраструктуру верфей та робочу силу поки що не принесли бажаних покращень", — йдеться у доповіді, опублікованій на початку березня.

Автор фото,Derick E. Hingle/Bloomberg via Getty Images

"Попри майже подвоєння свого кораблебудівного бюджету за два десятиліття, ВМС не збільшили кількість кораблів. А нові плавзасоби постійно затримувалися і мали вищу вартість та менші можливості, ніж планувалося", — констатувала Рахункова палата США.

Пандемія Covid-19 найзгубнішим чином позначилася на індустрії кораблебудування США — відбувся різкий відтік кадрів, порушилися ланцюжки постачання, що також призвело до ще більшої затримки в будівництві кораблів.

National Defense Magazine у березневій статті цитує виконавчого віцепрезидента Huntington Ingalls Industries, який сказав, що більшість суднобудівних контрактів компанії "були укладені з урахуванням доковідної економіки", тобто "структура витрат була зафіксована на основі передумов приблизно 2019 року", які не відображають поточну ситуацію.

Це наклалося і на кризу управління та фінансування і призвело до того, що реальне виконання проєктів виявилося зовсім не відповідним планам і, що особливо важливо, інвестиціям.

Віцепрезидент Ради суднобудівників Америки Паула Зоренські в інтерв'ю Business Insider у листопаді 2024 року зазначила, що ВМС часом просто згортають програми, в які верфі вже інвестували свої кошти.

"Ці постійні коливання в попиті лише посилюють невизначеність у промисловості, яка й так працює в умовах інфляції, затримок після пандемії та інших економічних труднощів", — зауважила вона.

А Рахункова палата США, своєю чергою, повідомляє, що через відсутність чітких послідовних планів американські військово-морські сили втрачають те, що вважається їхньою перевагою — сучасні технології.

"Без змін ВМС ризикує відстати, адже технології розвиваються швидко, і супротивники вже знаходять нові способи ведення війни", — йдеться в аналітичній записці, підготовленій відомством у березні.

План Трампа

Таке становище не може не турбувати американську владу, і вони мають план розвитку кораблебудування, згідно з яким ВМС США мають намір збільшити чисельність флоту до 390 бойових кораблів до 2054 року. При цьому щорічні витрати на будівництво кораблів становитимуть близько 40 мільярдів доларів.

Однак спочатку флот скоротиться і в короткостроковій перспективі зменшиться до 283 кораблів у 2027 році через те, що частина кораблів буде списана, а їм на заміну не встигнуть побудувати нові

Оскільки проблеми з комплектуванням флоту залежать від стану суднобудівної індустрії, 9 квітня 2025 року президент США підписав розпорядження "Відновлення морської переваги Америки" (Restoring America's Maritime Dominance).

Автор фото,Tom Williams/CQ-Roll Call, Inc via Getty Images

Він прагне запровадити тарифи на китайські судна, зокрема контейнеровози, що заходять у порти США, а також на ввезення китайського обладнання для портів і суден, включно з двигунами, навігаційними системами та системами зв'язку.

Тарифами він сподівається стимулювати американське цивільне суднобудування, оздоровлення якого, на думку Трампа, піде на користь усій індустрії.

Того ж місяця до Конгресу повторно внесли законопроєкт "Кораблі для Америки" (SHIPS for America Act). На відміну від розпорядження Трампа, яке певною мірою є "пожежним інструментом" для швидкого розв'язання проблеми, цей документ, у разі його ухвалення, дасть ґрунтовніші інструменти для підтримки кораблебудування.

Зокрема, він передбачає щорічне виділення 250 млн доларів з 2026 по 2035 рік на комерційні суднобудівні проєкти, запровадження різних фінансових і податкових інструментів підтримки, а також ставить завдання — домогтися будівництва за 10 років 250 нових американських кораблів на додаток до 80 існуючих цивільних.

Ці плани викликають досить великий скепсис, оскільки технології масового будівництва суден і кораблів дозволяють КНР будувати більше і дешевше.

The New York Times пише, що на будівництво кораблів у США йде значно більше часу, ніж, наприклад, у Південній Кореї, а коштують вони майже в п'ять разів дорожче. Поки одна корабельня у Філадельфії будує півтора судна на рік — у Південній Кореї випускають до одного на тиждень.

США розраховують на тіснішу співпрацю з іншими кораблебудівними державами — Південною Кореєю та Японією, які посідають друге і третє місця у світовому рейтингу кораблебудівників. Разом ці країни займають 43,66% світового ринку суднобудування, з яких 28,28% припадає на Південну Корею та 15,38% на Японію.

Обидві країни є найближчими партнерами та військовими союзниками США, і їхні відносини останнім часом інтенсивно розвиваються. Приклад цього розвитку — купівля верфі Philly Shipyard суднобудівним гігантом Hanwha з Південної Кореї.

Але для військово-морських сил США, яких від Азії та Європи відділяє океан, залежність від інших країн, навіть дружніх і союзницьких, це прогалина в державній безпеці — будь-які операції сухопутних сил США все одно залежать від постачання морем.

Пентагон зі свого боку також планує оптимізувати процес формування замовлень та військових програм, щоб уникнути плутанини, яка призводить до затримок та простоїв.

Новий командувач ВМС США Джон Філан, виступаючи на щорічній конференції Navy League Sea-Air-Space 2025, назвав становище в суднобудуванні "надзвичайною ситуацією".

"Президент Трамп дуже серйозно ставиться до розвитку та підтримки наших суднобудівних підприємств. Він не раз казав мені: "Суднобудування, суднобудування, суднобудування", — сказав міністр.

Чи все так погано для США

Кількість кораблів — не єдиний параметр, за яким порівнюють військово-морську міць країн. Є ще, наприклад, сумарна водотоннажність.

Якщо кількість кораблів показує, наскільки великий флот, то сумарна водотоннажність — наскільки він важкий.

Це важливо для оцінки бойової потужності, оскільки більший і важчий корабель може нести більше озброєння, він менше залежить від постачання. Зрештою, навіть швидкість великих кораблів зазвичай більша.

У США за цим параметром велика перевага — різні джерела наводять сумарну водотоннажність ВМС США від 4,1 до 4,5 мільйона тонн, а КНР — від 2 до 2,8 мільйона тонн.

Річ у тім, що структура флотів двох країн дуже відрізняється. США мають більше авіаносців, атомних підводних човнів, крейсерів та есмінців, тоді як ВМС Китаю — дизельних ударних підводних човнів, фрегатів та корветів.

ВМС США мають глобальні зобов'язання та кораблі, розміщені по всьому світу, тоді як китайський флот зосереджений біля власних берегів.

У разі конфлікту поблизу Китаю американські сили діяли б на відстані від своїх берегів, а китайські — практично у себе вдома.

Окрім близькості баз постачання, тут може зіграти роль і розвинена промисловість, здатна швидше ремонтувати пошкоджені кораблі.

Зрештою, різні флоти мають різні цілі та завдання. Один флот може бути менш потужним в абсолютних цифрах, але краще пристосованим до виконання свого призначення. Це важливо порівнюючи ВМС США та Китаю.

Для китайців, як і для американців, без сумніву, "проєкція сили" (так називають здатність флоту бути присутнім у віддалених регіонах для досягнення військових і політичних цілей) у світовому океані має важливе значення.

Але при цьому, якщо говорити про практичне застосування флоту, то для КНР це радше підготовка до можливої висадки на Тайвань та домінування в азійському регіоні.

США ж "проєктують силу" по всьому світу, і це визначає корабельний склад їхніх ВМС.

США мають великий морський бойовий досвід. Америка брала участь практично в усіх значних військових конфліктах XX століття, відіграючи в деяких з них важливу, а часом і визначальну роль.

Американці мають величезний досвід практично в усіх видах бойових дій на морі — морських артилерійських, ракетних та повітряних боях, підводній війні, висадці десанту, охороні конвоїв, обстрілі наземних цілей. Зрештою вони багато десятків років беруть участь у стратегічному ядерному стримуванні.

ВМС КНР — потужний флот, який швидко розвивається. Він потенційно здатний кинути виклик США, але китайці не пройшли бойової перевірки, і тому їхня боєздатність залишається "теоретичною".

Асиметричні та нові загрози

На загальну боєздатність ВМС також впливають сили поза флотом, такі як берегові ракети та авіація, а також нові загрози.

Хоча американський флот і виглядає загрозливо навіть для Китаю, на прикладі війни Росії проти України видно, що кинути виклик на морі й навіть здобути перемогу може країна, яка взагалі не має великих ВМС.

Україна змогла за рахунок безекіпажних катерів, крилатих ракет та розвідки змусити великий і потужний російський Чорноморський флот покинути Крим та перебазуватися в Новоросійськ.

Водночас Сполучені Штати зосереджуються на безпілотних або дистанційно керованих кораблях, активно розробляючи ці системи для операцій у прибережних зонах та у складі великих морських угруповань.

Автор фото,Danylo Antoniuk/Anadolu via Getty Images

У випадку з Китаєм та США загроза для обох країн також може походити від нової зброї — гіперзвукових ракет, які зараз активно розробляють у всьому світі.

Зрештою, все важливішу роль відіграє штучний інтелект.

США, як більш технологічно просунута держава, можуть розглядати такі системи як свою перевагу, але Китай вкладає у військові технології великі кошти, і тому технологічну перевагу Америки можна поставити під сумнів.

Однак усі ці міркування мають значення у випадку бойових дій, тоді як роль ВМС полягає не стільки в тому, щоб воювати, скільки в тому, щоб… бути.

Fleet in being

Ця концепція з кінця XVII століття має назву Fleet in being — "флот у наявності".

Її сенс простий: якщо у вас є багато бойових кораблів, то не так важливо, чи збираєтеся ви ними воювати; у суперника або противника просто не буде бажання перевіряти їхню боєздатність.

Це дуже важлива обставина, оскільки цей принцип лежить в основі фінансування та планування будівництва флоту в мирний час.

Флот — справа дуже дорога, і коли політики не прогнозують війни в найближчі десятиліття, спокуса скоротити витрати дуже велика.

І тут важливо пам'ятати, що справа не лише в тому, що флот можна застосовувати за призначенням — він потрібен будь-якій державі, яка претендує на світове лідерство, навіть якщо вона не збирається воювати.

Колишній міністр Військово-морських сил США Карлос Дель Торо, йдучи в січні у відставку після чотирьох років роботи, у своїй прощальній промові сформулював це як дуалізм "боєздатності та конкурентності" ВМС.

"Якщо в бою наша надійність визначається насамперед здатністю завдавати рішучих ударів по цілі з дальньої відстані, то в умовах конкуренції не менш важливо — а часом і важливіше — вміти постійно бути присутніми в спірних водах і діяти поблизу, підтримуючи місцевих союзників та партнерів", — сказав він.

Флот застосовується у зовнішній політиці в мирний час у так званій "демонстрації прапора". Це може виглядати як проста присутність військових кораблів певної держави в іншому регіоні.

Один з інструментів такої політики — візити військових кораблів у порти. Вони стали одним із ключових способів американської дипломатії. Вашингтон активно використовує їх, щоб просувати свої інтереси та зміцнювати партнерства з іншими країнами.

Наприклад, у серпні 2022 року, за пів року після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, кораблі зі складу американської групи "Кірсардж" відвідали кілька портів у Балтійському морі — Гельсінкі, Стокгольм і Таллінн. Столиці Швеції та Фінляндії були обрані для візиту, щоб підтримати ці країни перед їхнім вступом до НАТО.

Інший приклад — візит російського навчального корабля Балтійського флоту "Смольний" до Венесуели. Його супроводжували урочисті церемонії за участю місцевого вищого командування військово-морських сил країни. У жодних навчаннях корабель не брав участі, це був просто дипломатичний візит.

Є й більш агресивні методи застосування флоту для просування зовнішньої політики в мирний час — флот може бути не тільки дружнім, а й нести загрозу.

Наприклад, США використовують військові кораблі для підтримання принципу вільного судноплавства у світовому океані, і часто демонстративно відправляють їх у прохід через акваторії, на які претендують інші країни.

У 2021 році британський есмінець "Дефендер", після відвідування Одеси і прямуючи до Грузії, проклав курс через води поблизу узбережжя Криму в районі анексованого Росією Севастополя. Це місце Москва вважає своїми територіальними водами, що не визнається більшістю держав світу. Таким чином, Британія продемонструвала свою незгоду з діями Росії і зробила це у зухвалій формі.

У жовтні 2016 року російський авіаносець "Адмірал Кузнєцов" у супроводі шести інших кораблів, включно з важким атомним ракетним крейсером "Петро Великий", демонстративно пройшов через Ла-Манш навколо Європи до Середземного моря до берегів Сирії.

Автор фото,Leon Neal/Getty Images

Там вже проходила російська військова операція, але великого військового сенсу такий прохід не мав. Натомість був політичний — це була чиста демонстрація прапора всій Західній Європі. А також густого чорного диму з труби "Кузнецова".

Тому великі військово-морські сили потрібні не лише для війни, а й для того, щоб допомагати просувати інтереси країни в мирний час. І зараз у Китаю можливостей для такого просування стає все більше.

Фактор Росії

Китай вважається стратегічним партнером Росії — країни, яка розпочала повномасштабну війну в Україні. Через цю війну зросла нестабільність у всьому світі.

Росія зараз володіє третіми за бойовою міццю військово-морськими силами, які кількісно навіть перевершують американські.

Щоправда, ВМФ Росії має свої особливості, які не дозволяють Москві кидати повноцінний виклик США.

Російський ВМФ — це насамперед стратегічні атомні підводні човни з балістичними ракетами. Ці підводні човни — реальна загроза Америці, але не в рамках флоту, а скоріше у складі стратегічних ядерних сил.

Звичайний флот Росії значно менше загрожує США.

По-перше, Росія не має можливості бути присутньою у віддалених регіонах світового океану, а по-друге — на відміну від Китаю — вона не діє активно в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, який найбільше турбує американців.

Крім того, російське суднобудування також дуже сильно відстає від китайського, причому останніми роками воно зазнає тиску міжнародних санкцій.

Історичний досвід

12 листопада 1942 року в США спустили на воду транспортне судно "Роберт Пірі" класу "Ліберті".

Його побудували за чотири дні, 15 годин і 29 хвилин — це був рекорд. Швидкість будівництва таких суден у США на піку виробництва становила три одиниці на день.

За час війни американці побудували їх дві тисячі сімсот десять одиниць, а всього вони збудували 8812 кораблів і суден.

Зараз такий обсяг виробництва для американської промисловості здається просто фантастикою. І вражає тут не лише кінцева швидкість, а й розгін — у 1941 році США побудували 544 кораблі, через рік — 1854, а в 1943 — 2654.

Це тим більш дивно, що в 1920-х роках суднобудування в США переживало найтяжчу кризу, яку наприкінці десятиліття посилила Велика депресія.

Тоді США продемонстрували здатність розкрутити маховик промислового виробництва до дуже великих обертів. Щоправда, тоді для цього знадобилася світова війна — виклик набагато серйозніший, ніж нинішнє протистояння з Китаєм.

Автор: Павло Аксьонов,ВВС