Таки дістали.

Ідіотизм бидла, що відкрило для себе невичерпні можливості віртуальної самореалізації в Інтернет-мережі, вже давно не дивує: пи**ти – не яму копати, - перебріхуючи і спотворюючи все почуте, прочитане, виколупане з носу... Та й чому дивуватися, коли найактивніші дописувачі в різноманітних коментарях до безглуздої маячні – клієнти витверезника? Дарма, що плутається поняття «громадянської позиції» з діагнозом...

Що поєднує очевидних маргиналів, простіше кажучи – покидьки суспільства, - з тими, хто пнеться вдавати з себе «журналіста»? Жовтизна. Жовтизна у відправленнях, мізках, поглядах. І дурість.

Звичайна недолуга дурість.

Те, що відбувається в так званому «інформаційному полі», у мене особисто асоціюється з поведінкою сільського дурника, який щиро радіє увазі до себе – елементарно не розуміючи, що з нього просто знущаються: бо дурник. І дурник той звично надуває щоки від щастя, що отримав кАнхвєтку – знову не замислюючись, що то усього лише папірець, а всередені – черговий шматочок несвіжого лайна...

Здається, весіннє загострення душевних хвороб вже минуло... Житомир, як завжди, не такий як всі – тут саме яскраво вибухнуло. І потекло. Певна кількість розумників – чи то з нудьги, чи то за принципом: «будь-яке повідомлення про тебе – то  ПіАр, якщо це не некролог», - вірішили дограти залишки спекулятивної «мовної» теми – ніхто з організаторів скликання позачергової сесії з «мовного питання» навіть і не думав, що вдасться зібрати кворум – метою ставилось «прокукурікати». Це, на відміну від конспірологів-дописувачів, я стверджую зі свого спілкування у тому числі й з тими, хто прийшов до мене з підписним листом. Про що ми, власне, й досить мило посміялися.

Далі – ще смішніше. Виявилося, що лідери місцевою «опозиції» нечувано глибоко переймаються проблемами української мови... жаль, що я не опублікував в ефірі свої кпини з типчика, який запрошував мене до участі нещодавніх пікетів «на захист української мови» чистісінькою російською (ще й наполягаючи на тому, що «акція абсолютно нє політічєская»).

Особисто я, Іваницький Ігор Миколайович, головний редактор «КРОК Радіо», власною участю в певних культурологічних проектах за день наразі роблю для Української Мови і Культури більше, ніж уся «об’єднана опозиція» за все своє існування. І це робота. Нелегка і така, що потребує максимальної уваги та часу. Тому, коли міський голова, попри очікування організаторів безглуздого «спротиву», і не гірше за мене розуміючи ще більшу безглуздість спротиву дурні з ризиком нарватися на звинувачення у порушенні Регламенту, виконав останнім документом передбачене – відреагував на звернення депутатів і видав розпорядження про скликання сесії, яка з очевидних для всіх причин і не могла відбутися...

Дивує лише те, що пан Дебой знову не зміг довго втриматися на позиції здорового глузду – і таки впіймався на дискусію... так і не навчився тримати себе в руках. Знову забувши, що невіглас, ставлячи запитання, не очікує на відповідь – він шукає на чому зловити відповідаючого за язик.

Впевненість, з якою начебто (я не чув – не до того мені, реальних справ вистачає) міський голова перерахував тих, хто «відкликав свої підписи»... хто б мені, депутату зі стажем і члену «регламентної» комісії пояснив: що то воно таке – «відкликання підпису», і за якою процедурою це відкликання може бути здійснено?

Той або інший депутат, розуміючи безглуздість зайвої метушні – збереться в кращому випадку два десятки душ (а хай навіть і всі «підписанти» - 26 все одно для кворуму не вистачає), походять коридором, з поважним виглядом «поспілкуються з пресою» (своїх кореспондентів я навіть не посилав – яйця воронячого не варта така «інформація»), і розійдуться. Це за цим мені кидати роботу і пертися з іншого міста до Житомира? Про що я й повідомив: оргвідділ (відповідальний за інформування депутатів), ініціаторів скликання позачергової сесії (зокрема пана Михальця – саме він приходив до мене з підписним листом, - і офіс «опозиції» - звідти також не забули зателефонувати в переддень проведення сесії), та секретаря ради – пані Леонченко. Повідомив «в телефонному режимі» - в письмовому якось, знаходячись в іншому місті, знаєте...

Запитання.

1. Можливо саме таке повідомлення було кваліфіковано напівзігнутими підлеглими пана Дебоя як: «Володимире Михайловичу, дозвольтє доложить – Іваніцкій тоже отозвал... да, отозвал свою подпись... уф-ф!»??
2. Якщо «отозвал» - це що? Подвиг? Чи смертний гріх? Ніяк не визначусь – роздутися мені від пихи, чи шукати попіл для голови?
3. Третє, і основне. Нероби – чим ви собі голову забиваєте?

Так, мене попросили прокоментувати... не знаю й що – маячня якась... але я, як зазвичай, не вмію ховатися – тому залишив свою роботу і... коментую, ага. І сам собі дивуюся – якою дурнею я займаюся. А ви? Серед тих, хто оце все читає – можуть бути нормальні люди? Сумніваюсь, однако. І той, хто це пише – тобто ваш покірний слуга... підхопив заразу? Здається що так. Але в мене пройде – міцний імунітет, - а у вас?

Погляньте навколо. З одного боку – краса і велич Природи, часткою якої є кожен з нас. З іншого – ми, підлі і дрібні істоти, гримаса еволюції... «нікчемна цивілізація» (вам навіть не здогадатися, ХТО автор останнього визначення).

Півтора роки я не пишу ніц у ваших гадюшниках – і мені без перебільшення полегшало, я таки згадав, що є на світі речі – Гарні і Добрі за визначенням, і зміг знову долучитися до них... Та всі два роки моє прізвище не дає спокою – я вас розумію: моя зверхність до вас не дає вам лишатися байдужими. А увагу ви вмієте виказувати лише у один спосіб: заздрістю, помноженою на підлість та боягузтво. Травлею: дзвінками, анонімними образливими інсинуаціями тощо... не замислючись, що того самого «пакістанця», який щедро поливає бездоказовим брудом мою дружину і дітей – анонімно ж бо – вже ось-ось «зіллють» його ж замовники: і не до останніх будуть мої претензії – оцю дрібну вонючу істоту я особисто буду бити довго і з насолодою, за кожне його підле висловлювання окремим стусаном – вважайте це за офіційну з мого боку погрозу насильством на адресу... на адресу кого? людини? тварини? електронного пристрою? Віртуальної істоти – ганебної кастрованої пародії на людину.

Де ви лишень стільки злоби берете, злидні?

Йшли б краще працювати.

P.S. А тепер – розважайтесь, поле для анонімних коментаторів відкрите, сперечатися ні з ким не збираюся – я вас просто не поважаю. Крапка.