Суїцидальний синдром Президента

Невідворотно наближається 2010 рік... Саме така думка все глибше та глибше проникає із інтуїтивного підсвідомого в логічне свідоме будь-якого українця, який активно слідкує за політичним життям України. Головні конкуренти по президентським перегонам 2010-го занадто вже активно включилися в боротьбу. Причому – боротьбу на знищення. А дехто – на самознищення.

Не потрібно бути Нострадамусом, щоб зрозуміти кого чекає така мінорна доля. Не маю жодної впевненості, що „Україну врятує жінка”, але те, що Ющенка вже не врятує ніхто – це точно. А тоді, в далекому і романтичному 2004-му, опис сьогоднішніх політичних реалій сприймався б не як раціональний прогноз, а як „казочки дідуся Панаса”.

„Відхід” від революційного оп’яніння почався напрочуд рано. Із обранням нового Президента – стара система не була зламана, швидше навпаки - набула певної легітимізації – „революціонери” ж перемогли! Закон про люстрацію так прийнятий і не був – переможці злякалися звинувачень опозиції у „полюванні на відьом”. Першою ластівкою негативних тенденцій було повернення на Вкраїну „блудних синів”, які остаточно усвідомили, що гасло „бандитам – тюрми!” так і залишиться не більше, ніж гаслом (відійшовши з пакетом інших символів Майдану на смітник історії в якості інтелектуальної власності Андрія Вікторовича Ющенка). Своєрідним моральним закріпленням існуючого статус-кво стало проголошення незрозумілого (тоді ще!) „меморандуму порозуміння” між Ющенком та Януковичем. Далі пішли корупційні скандали, розкол помаранчевого табору, нагороди з „рук, які нічого не крали”, в „руки, яких намагалися зловити на гарячому”...

...на вибори 2006 року НСНУ йшла із вже наскрізь дірявим рейтингом Президента. Особливо кумедно виглядали біг-борди із написом „Не зрадь Майдан!”. А почуття гумору у деяких політтехнологів таки є. Але помаранчевий електорат посміявся і... проголосував за Юлю, що стала реінкарнацією Ющенка зразка 2004-го. Поразка була настільки неочікуваною, що тодішній лідер НСНУ в стані шоку навіть привітав Тимошенко із перемогою (за що його колеги потім нещадно критикували). Але ця історія нічого не навчила В.А. Сюжет нашої мильної опери далі розвивався не менш драматично – зрада соціалістів, підписання Меморандуму-2 (Універсалу), ситуативні голосування разом з ПР, як збоку БЮТу, так і НСНУ. Але найбільше злякав Президента табун дрейфуючих депутатів, що вкупі із антикризовиками мав усі шанси подолати позначку в 300 душ. Ющенко вдався до радикального – розпустив Парламент. Причому для нетямущих – декілька разів. Для найбільш нетямущих із ПР дану політичну волю Віктора Андрійовича благословив сам Ринат Ахметов. Щоб вже в нікого не було сумнівів в необхідності перевиборів.

Але такі рішучі дії вже були не в змозі завадити укріпленню образу безхребетного Президента. Зате на такому сірому фоні почав чітко вимальовуватися яскравий образ новітнього комбінатора – пана Балоги. При ньому конфронтація із „єдиним чоловіком в українській політиці” переросла із непублічної у відкриту площину. А його апарат почали порівнювати з адміністрацією Медведчука при Кучмі. Команда Президента крім закарпатського десанту регулярно підсилювалась(ється) пост-біло-синіми елементами – Гавришами, Богатирьовими. Тенденція, яка полягає у зближенні Банкової та бізнесового крила ПР, стає все більш очевидною. Навіть для консервативних регіоналів на чолі з Януковичем. І процес цей лише набирає обертів...

Сьогодні для останніх помаранчевих романтиків стає очевидним майбутній вибір – або Ющенко, або Тимошенко. І ніяких „і” між ними бути не може. Треба бути відвертим – усій команді Президента немає що протиставити натиску та харизмі Тимошенко. А тактичний план на дискредитацію вчорашнього союзника вже обертається стратегічною поразкою. Яка ж в цьому буде роль Януковича? Як це не парадоксально звучить – другорядна. Йому доведеться потіснитися на задній план, коли у перевиборчій риториці знову почнуть лунати тези про об’єднання Сходу та Заходу і суспільству вкотре презентують ініціатора цього процесу – старого доброго Віктора Андрійовича Ющенка. З Януковичем спробують домовитись полюбовно, щоб він не висував свою кандидатуру, оскільки тоді Ющенко втратить шанси пройти до другого туру. В.А. Ющенко - спільний кандидат від прагматичних регіоналів та залишків нашоукраїнців? Скажете, фантастика? Ще вчора сьогоднішня ситуація також здавалася фантастикою...

Політика – це мистецтво неможливого. Не варто дивуватися. Варто відмовлятися від ілюзій. А не то будемо схожі на одного мрійника, який все ще свято вірить у свій другий термін...