Интервью Сергея Рыжука газете «Урядовый курьер»

Нещодавно делегація, очолювана керівником виконавчої влади області, повернулась з Індонезії. Ця країна не входить до числа традиційних торговельних партнерів України. Отож гріх було не поцікавитись причинами дещо несподіваного інтересу поліщуків до начебто далекої Південно-Східної Азії.

Поліщуки освоюють нові ринки

УК. Чи виправдались сподівання, які покладались на візит до цієї країни?

– Вітчизняний бізнес вже сам торує дороги на перспективні ринки, що значно допомагає налагодженню ділового партнерства на міждержавному рівні. Зокрема, нашому візиту найбільше зраділи діючі на індонезійському ринку українські підприємці.

Стосовно конкретних напрямків економічної співпраці, то справжнім відкриттям для індонезійців стало те, що імпортований ними з Італії облицювальний камінь – родом із Житомирщини. Нас, в свою чергу, зацікавили якісні і дешеві індонезійські чай, кава, кокосова олія. Крім того, місцевий ринок перспективний для збуту українського зерна, кукурудзи, сільськогосподарської техніки, в тому числі виробленої в області.

УК. Індонезія не перша країна в Азії, з якою Житомирщина налагоджує міжрегіональну співпрацю.

– Тіснішають зв’язки нашої області з провінцією Хейлунцзян Китаю, природно-кліматичні умови в якій близькі до українського Полісся. Китайці зацікавлені в експорті льону, результатом чого стало відродження в області льонарства. Якщо торік посіви цієї сільгоспкультури було зведено нанівець, то нині вирощено 160 тонн насіння, що дозволить засіяти льоном-довгунцем 1,3 тис. га. Активізувались поставки до Китаю знаменитого житомирського облицювального каменю. Гарні перспективи у збільшення експорту харчової продукції, зокрема кондитерських виробів. А це не лише валютні надходження і нові робочі місця, а й гарантований збут цукру і відповідно, поштовх для розвитку буряківництва. Вже нинішнього року товарооборот області з Китаєм зріс удвічі і, що особливо радує, обсяги експорту збільшились у п'ятеро!

УК. А як розвивається співпраця із вже традиційними партнерами?

– Під лежачий камінь, як відомо, вода не тече. Тому ми активно працюємо як над залученням інвестицій (причому не лише іноземних), так розширенням і зміцненням зовнішньоекономічних зв’язків. Зокрема, нинішнього року в Новограді-Волинському пройшов Перший інвестфорум «Звягельщина інвестиційна», у Романівському районі – ярмарок інвестиційних пропозицій, а першою «ластівкою» вже для всієї України стало проведення в Києві спільно з Міністерством закордонних справ України презентації економічних пропозицій Житомирщини, чим започатковано ряд аналогічних заходів інших областей.

Отож цілком закономірно, що у першому півріччі в область залучено на 10,7 % іноземних інвестицій більше, ніж за відповідний період минулого року. В результаті Житомирщина за цим показником на четвертому місці у загальнодержавному рейтингу.

Де єдність, там і результат

УК. Однак залучення інвестицій – аж ніяк не самоціль, а насамперед засіб для покращення функціонування економіки…

– …що, в свою чергу, працює на підвищення рівня життя громадян. Це добре розуміє переважна більшість наших співвітчизників, що підтверджує політична стабільність в державі, де Президент, уряд , парламент і народ нарешті об’єднані спільною метою та єдністю у розумінні шляхів її досягнення.

Стан справ на Житомирщині – наочне тому підтвердження. Зокрема, за 9 місяців ц. р. виробництво промислової продукції зросло на 15,2 %. Причому найзначнішим зростанням – майже у півтора рази – відзначилось базове для всіх галузей машинобудування. Майже на третину збільшились обсяги виробництва у металообробці та добувній галузі. Стабільно росте випуск продукції харчової і легкої промисловості.

Підприємствами будівельної галузі області виконано на 45 % більший обсяг робіт, ніж торік. За цим показником область на другому місці в державі.

На 4,7 % наростили обсяг виробництва валової продукції аграрії. Результат начебто не вражаючий, але варто пам’ятати, що навіть минулого вкрай складного для агровиробників року в області вдалось зібрати вже традиційний 1 млн. тонн зернових. Не став винятком і цьогорічний урожай, який ще до завершення обмолоту кукурудзи вже сягнув 1,2 млн. тонн.

Не хлібом єдиним

УК. Проте чимало колись традиційних для області галузей агровиробництва ще залишаються проблемними.

– Ситуація дійсно далеко не однозначна. Однак якщо за часів планово-адміністративної економіки насамперед переймались валовими показниками, то за ринкових умов головне – прибуток. А його розмір великою мірою визначає собівартість виробництва та ціна реалізації вирощеного. Якщо перша складова ще якось залежить від господарського хисту аграріїв, то другу диктує ринок, який не має бути диким.

Натомість пригадайте, як ще кілька років тому дехто з горе-економістів переконував, що Україні не потрібне вітчизняне буряківництво, бо, мовляв, тростинний цукор дешевший. «Дореформувались» до того, що мало не втратили соціально важливу не лише для села галузь, адже солодкі кристали – не гречка чи мак, який «сім років не родив, а голоду не було».

Нинішнього року буряківники області накопали 542 тис. тонн солодких коренів, що в 1,8 рази більше за торішній урожай і в 2,5 рази – за вирощений 2009 року. Не менш важливо, що середня урожайність сягнула 326 ц/га, що вище межі в 300 ц/га, за якої ця сільгоспкультура стає рентабельною. Більш того, в області відновив роботу ще один цукровий завод, що дало роботу людям і додаткові надходження до бюджету. А це підтвердження того, що від економічно-обгрунтованих цін виграють всі, бо «дешевий» цукор в кінцевому підсумку надто гіркий.

Аналогічна ситуація з кукурудзою, яку ще кілька років тому відмовлялись навіть збирати через збиткову ціну реалізації. А нині економічна вигідність – найкращий «агітатор» за доцільність вирощування цієї сільгоспкультури.

УК. Та найважливіший продукт для українців – хліб.

– Цього року в області намолочено 374,5 тис. тонн пшениці та 81,7 тис. тонн жита, що відповідно на 26% і 20,5% більше, ніж торік. Однак тривожить те, що останніми роками площі під традиційною для Полісся зерновою культурою скоротились майже на третину. Тим більше, що йдеться про область, яка є житницею України.

Причина банальна – низькі закупівельні ціни. Зрозуміло, що певною мірою їх вдається регулювати за рахунок закупівель до Аграрного фонду і Держрезерву та створенню регіональних запасів зерна. Однак для гарантованого управління ціновою ситуацією можливостей бюджету замало.

Тому варто скористатись тим, що ріст цін на енергоносії робить все перспективнішим випуск біоетанолу, сировиною для виробництва якого може служити надлишок вже згадуваної кукурудзи, жита, нетоварна картопля та побічний продукт випуску цукру – меляса. Тим більше, що наявні в області потужності спиртових заводів, частину з яких можна і слід перепрофілювати на випуск біоетанолу, завантажені десь на 20 відсотків.

Корова – це не лише молоко

УК. Однак фуражне зерно – це ще кормова база для розвитку тваринництва.

– За чисельністю свиней і поголів’ям ВРХ Житомирщина на п’ятому місці серед областей України, за розміром дійного стада – на четвертому. Разом з тим, майже половина поголів’я ВРХ і корів, що налічуються у сільгосппідприємствах, утримуються у чотирьох районах області – Попільнянському, Ружинському, Овруцькому і Новоград-Волинському. Перші два розташовані на чорноземному півдні області, два інші – у типовому Поліссі. Це свідчить, що не природно-кліматичні умови, а ставлення господарників визначає стан тваринництва, яке дає не лише молоко і м'ясо, а робочі місця для селян і органічну поживу для нив. Тому переконаний, що держава має стимулювати розвиток галузі не лише дотаціями, а й позбавленням статусу сільгоспвиробника та відповідних пільг тих горе-господарників, які займаються лише малозатратним вирощуванням зернових культур, ріпаку і соняшнику.

Зароблені кошти – найвагоміші

УК. Особисто мене вразило, що навантаження незайнятого населення на одне вільне робоче місце серед претендентів на робітничі професії – 6 осіб, а серед сільгосппрацівників –24.

– Ще рік тому цей показник сягав 30 осіб, хоча насправді за узагальненою цифрою стоїть значна диференціація, бо в окремих поліських районах на кожну вакансію у сільгоспвиробництві – по дві сотні претендентів.

УК. Причому йдеться про робочі місця з відносно невисокими зарплатами…

– За рівнем середніх зарплат, розмір яких за 9 місяців складає 2024 грн., Житомирщина на 19 місці в Україні. Втім, кілька років тому область взагалі була на останніх позиціях. Тому як номінальне, так реальне збільшення середнього розміру зарплат на 16,9% та 6,9% відповідно – досить непоганий результат. А особливо для поліського регіону, який найбільше постраждав від чорнобильської біди.

УК. Важко не згадати болюче і як ніколи актуальне питання виплат чорнобильцям…

– Чорнобильська тема настільки важлива і складна, що потребує окремої розмови. Адже чверть населення Житомирщини – постраждалі внаслідок аварії. 272,7 тис. жителів області проживають на радіоактивно забруднених територіях, де працюючі отримують спеціальні доплати.

Згідно постанови Кабміну від 26. 07. 1996 р. №836 їх розмір у ІІ, ІІІ і ІV зонах забруднення становить відповідно 13,2, 10,5 і 5,2 грн. на місць. На сьогодні це символічні суми, з виплатою яких, однак, виникають серйозні проблеми.

Справа в тому, що законом ці доплати передбачені у кратних розміру мінімальної зарплати сумах, що становить 2955, 1970 і 985 грн. відповідно. Отож люди масово звертаються до судів, що призводить до правової колізії. Адже на виплату чорнобильських доплат у кратних мінімальній зарплаті сумах лише на Житомирщині потрібно 2,2 млрд. грн. на рік, тим часом як на фінансування ВСІХ чорнобильських програм в область надходить вп’ятеро менша сума – 262,2 млн. грн.

УК. Судячи з того, що з 1996 року розмір доплат залишається незмінним, ситуація дійсно непроста…

– …але вихід з неї є. Слід нарешті усвідомити, що без перегляду законодавства навіть всього Держбюджету не вистачатиме для фінансування лише одних чорнобильських виплат. Тим часом як делегування Кабміну повноважень з встановлення їх розміру дозволить почати збільшувати суми доплат, які отримуватимуть всі, кому вони належні, а не тільки окремі особи із судовими рішеннями на руках.

УК. Що ви вважаєте нині найважливішим для області?

– Переконаний, що у зароблених власними руками і розумом коштів – особлива вага, а тому житниці України дотаційність не личить. Судячи з того, що нинішнього року із 632-х бюджетів територіальних громад план надходжень не виконаний лише по одній сільраді, у влади на місцях та громад є бажання і воля до змін свого життя на краще. А це – вже гарантія успіху.

Віктор ШПАК, «Урядовий кур'єр»