Cамоврядування: свято в тіні загроз

Переглянувши пропагандистський ролик про успіхи місцевих депутатів, виконаний силами обласного телебачення до Дня органів місцевого самоврядування (ідеологічні радянські традиції живучі), розумієш: «картина маслом».

Із вищезгаданого телеопусу випливає: влада працює для громади. Утім моя сусідка тьотя Франя, яка була самотня і днями померла в лікарні, бо в неї не було грошей на ліки, завжди говорила: щось у нас не так робиться!

І справді, Україна (як і весь світ) увійшла в епоху бурхливого розвитку науково-технічної цивілізації, яка водночас є антигуманною і просякнутою моральним релятивізмом. Релятивізм – це коли все можна виправдати, навіть смерть пенсіонерів через відсутність шматка хліба.

У сучасній Україні все йде на продаж! Купуються не тільки товари, купуються люди, їхні погляди, поведінка, мораль і релігійні переконання. Оскільки відсутні стійкі точки опори для реалізації життєвих завдань, люди почувають себе не потрібними і зайвими. В суспільних інституціях, підприємствах, органах влади постійно змінюються правила гри. Запроваджуються закони, які ведуть до безкарності винних і дискримінації звичайних громадян.

Багаточисельні загони часто не тільки непотрібних, але й некомпетентних чиновників (згадаймо випадки фальшивих або куплених дипломів), з`їдаючи державний бюджет, стають пострахом для пересічного громадянина (спробуйте отримати довідку в Житомирському міськвиконкомі). А ще треба до цього додати необмежену владу податкових фіскалів, які спроможні покласти на лопатки будь-яке підприємство, а його власника, не має значення винен він чи ні, помістити за грати. Жодної впевненості ані в наступному дні, ані в наступній годині.

Ще швидше ніж підприємець, безробітним може стати найманий (хай найвищої кваліфікації) працівник.

Найсумнішим при цьому є той факт, що безробіття стало професією молодих людей. Очевидно, що їхнє невдоволення, посилюючись, призведе до ескалації насильства. Жодні, адміністративно організовані, конгреси молоді тут не допоможуть нікому, крім купки юних бюрократів, що теж хочуть паразитувати на суспільному тілі, як це роблять їхні старші товариші.

В Україні ті, хто править і ті, ким правлять живуть в двох просторах: віртуальному і реальному. Побудувати мости порозуміння між ним стає все важче. А без цих мостів – вибух неминучий.

Відсутність платформи порозуміння з більшістю суспільства правлячі «еліти», або якщо хочете – ті, хто утримує владу, стараються підмінити перспективою парламентських виборів в 2012 році. Надії із цим пов’язані, повинні втихомирити на певний час суспільне невдоволення. Однак ця тактика може виявитись неефективною.

Дуже важко розраховувати на заспокоєння настроїв в атмосфері своєрідної навали політично-економічних афер, до яких причетний так званий український істеблішмент. У світлі оприлюднених в зв’язку з цим фактів, важко не визнати, що ті, хто повинні служити справі української державності, на першому місці мають інтерес власної кишені.

Своєрідний «приватний» тріумф, скорумпованість політиків, рекордний рівень афер та злочинності, зафіксований на різних щаблях влади на тлі поширення злиднів серед значної частини громадян, поглиблює прірву між тими, хто керує, хто має і тими, хто має небагато або взагалі не має нічого, крім виробничого права. За таких обставин покладатися на догідливе телебачення , щоб вплинути на суспільні настрої і приховати негативні явища, може виявитись великою помилкою житомирського самоврядування.

У цій ситуації допоможе відвертий погляд на дійсність та ефективні зусилля з метою її покращення. Заклинання дійсності за допомогою телебачення – це своєрідне шаманство, що в політиці є дуже ризикованим і призводить до непередбачуваних наслідків.