Артем Кондратюк один из 150 лучших вокалистов страны

Успішності та цілеспрямованості ціїєї людини заздрять чи не всі студенти Житомирського училища ім. І. В. Косенка та Житомирського інституту культури і мистецтв. Він є одним із 150 найкращих вокалістів країни. Маючи чудовий голос, Артем Кондратюк здіснив свою мрію дитинства і вийшов на велику сцену. Для цього було витрачено неабиякі зусилля, набираючись майстерності  і досвіду Артем мріє реалізувати ще одну свою заповітну мрію.

- Скажіть, будь ласка, головною мрією у вас була лише сцена?

- З дитинства я  мріяв стати популярним, професіоналом своєї справи. І коли я зрозумів чого хочу в цьому житті, то почав прикладати багато зусиль, щоб моя мрія здіснилась. Звичайно я роблю це не один, а з музичним керівником Ларисою Петрівною. Вона для мене ніби друга мама. У всьому завжди допомагає. Моя мрія — пройти цей тернистий шлях артиста і врешті-решт відкрити свою музичну школу естрадного співу. Це буде школа для талановитих дітей із бідних сімей. На даний момент я бачу, що вони нікому не потрібні в цому плані, ними ніхто не займається. Тут вони не лише отримають диплом, адже я буду намагатися допомагати і знаходити для них роботу. Звичайно наперед багато казати не буду. Але ось впринципі така  мрія у мене є. Буду надіятись та робити все можливе для того, щоб вона здійснилася.

- Артеме, ви в дитинстві займалися не лише співами, й майстерно малювали. Чому обрали саме сцену?

- В дитинстві у мене було три вибори. Я хотів стати або актором,або художником, або співаком. Паралельно я проходив навчання, ходив на різні гуртки, імпровізував у шкільних спектаклях. А потім співати захотілось! Воно якось само по собі вийшло. У мене був кумир Валерій Меладзе. От він мене і надихнув. І після прослуховування всіх пісень, альбомів  я для себе зрозумів, що хочу стати співаком. В 7 класі пішов в музичну школу. Там працюв мій майбутній музичний керівний Івасенко Лариса Петрівна. Прийшов зі словами: «Я хочу співати. Навчіть мене цьому». Так в мені почали розвивати вокальні дані і в майбутньому я вступив до Житомирського музичного училища ім. І.В. Косенка.

- Які плани у вас на 2012 рік?

- Планів дуже багато. В першу чергу у нас повинен відбутися тур по Україні. Цей тур буде присвячений проблемам ВІЛ — інфікованих людей. Паралельно працюю над репертуаром. Кожен рік відкриває для мене все більше можливостей. Але це,звичайно,вимагає великої клопіткої роботи.

Є таке прислів`я: «Хочеш розсмішити Бога – розкажи йому про свої плани». Планів у мене дуже багато. Це  концерти, благодійні акції,конкурси. Весною наприклад, на мене очікує ще один міжнародний конкурс в Таліні (Естонія), де буду представляти Україну. Також Кримське продюсерське агентство зпропонувало мені записати альбом. Після туру  ми будемо думати про цей запис.

- Ви пишете музику та текст до своїх пісень. Скажіть, будь ласка, що чи хто вас надихає?

- Досить часто надихають спогади, природа та оточуючий світ.

- Поки що я себе ще не вважаю композитором. Записав я дві пісні, також чимало є моїх демо записів. В плані як автор пісень, як композитор, то поки що я вчусь. Це для мене новий цікавий шлях. Я багато слухаю, читаю на цю тему. В цьому плані я теж розвиваюсь і в майбутньому всього досягну.

- Як ви гадаєте, що потрібно зробити,щоб сподобатись публіці?

- В першу чергу, потрібно бути відвертим. Для прикладу можна навести Аллу Борисівну Пугачову. Адже вона виходила такою, якою вона є. Вона нічого не приховувала. Потрібно перед тим як виходити на сцену знати, що ти хочеш донести глядачам, яку тему в їхній душі хочеш підняти. Всьому іншому можна навчитись. Влучними є слова Олени Образцової «Багато співаків, але немає особистостей». Співак повинен бути особистістю, який виходить і доносить  думки та справжні образи, а не просто криється під маскою щирості. Він повинен співати про вічні теми – життя, любов, про світ та постійно працювати над собою.

- Ви жили і живете зараз студентським життям. Розкажіть, будь ласка, яким ж воно було у вас?

- Звичайно, я, як і всі, був студентом. Спочатку навчався в Житомирському училищі імені В.С. Косенка. Перший курс для мене був дуже важким, тому що це новий навчальний заклад, нові закони. Ти вже не учень, а доросла самостійна людина,сам за себе відповідаєш. І скільки ти для себе візьмеш – цим і будеш заробляти у майбутньому на хліб. А от на другий рік я вже відчував себе в своїй тарілці. Студентське життя – це багато друзів, знайомств. Крім того, що я навчався естрадному співу в училищі паралельно у мене були концерти. Викладачі навіть казали, що спочатку потрібно вивчитися, а потім вже виходити на сцену, але я вважаю інакше. Адже коли людина випускається,їй у майбутньому досить складно знайти роботу. Тому потрібно старатися паралельно і працювати, адже життя не легке. Тут потрібно «крутитися». І коли я закінчив училище, то у мене було набагато більше можливостей, ніж у ровесників. І концерти були, і знайомства. Це, звичайно, не головне, але дуже важливо.

- Що б ви могли порадити студентам, які хочуть реалізуватися в житті?

- Не зациклюватись тільки на навчанні. Звичайно потрібно наполегливо вчитись, але паралельно потрібно практикуватись, шукати роботу. Не втрачати себе в цьому житті. Так воно веселіше, цікавіше та й  надійніше в майбутньому.