Чи потрібні на Житомирщині хати-читальні?

Здавалось би, на брак поінформованості нині не скаржаться навіть на віддалених поліських хуторах, звичним атрибутом яких стали «тарілки» супутникових антен. Однак недаремно під час недавньої робочої поїздки на Житомирщину глава уряду Микола Азаров з гіркотою запитував у журналістів, чому вкрай важлива, на його переконання, інформація про зменшення вперше за багато років рівня смертності в Україні на 30 тисяч осіб залишилась проігнорованою засобами масової інформації. Зате потік всілякого бруду, який досить часто взагалі не відповідає дійсності, несеться «рікою», формуючи у людей викривлену інформаційну картину.

Вміли  танцювати,  та забули  вклонитися

За такої ситуації особливого значення набуває об’єктивне інформування населення про справді важливі події та факти, досягнуті успіхи і, нічого гріха таїти, ще численні проблеми. І тут важко переоцінити виняткову роль газети «Урядовий кур’єр» як розрахованого на широкий читацький загал офіційного видання центральних органів виконавчої влади України.

Навряд чи потребує доведення, що газета має бути у всіх без винятку загальнодоступних бібліотеках. Не менш потрібна оперативна і об’єктивна інформація про діяльність уряду та ситуацію в державі при вивченні новітньої історії, правознавчих та економічних дисциплін. Без цього годі сподіватись на формування у юних громадян незалежної України активної громадянської позиції та конче потрібного їм вміння бачити справжню суть явищ, щоб не стати об’єктом маніпулювання у руках політиканів та майстрів дезінформації. Не кажучи вже про те, що самі вчителі мають виправдовувати високе звання інтелігентів, яке невіддільне від знання економічної і соціальної ситуації та її виваженої оцінки. Отож «Урядовий кур’єр» потрібен як вихованцям, так і їхнім наставникам у кожній школі, гімназії, ліцеї.

Тому теоретично у кожному з районів області передплата «Урядового кур’єра» мала б перевищувати кількість бібліотек і загальноосвітніх закладів, а з урахуванням держслужбовців, господарського активу та просто небайдужих читачів бути ще більшою. На жаль, це нібито просте правило «працює» лише у 7 із 23 районів Житомирщини, причому навіть у передовому за цим показником Новоград-Волинському районі передплачено… всього-на-всього 74 примірники «Урядового кур’єра».

Якщо взяти до уваги заяву Миколи Азарова, озвучену під час уже згадуваної робочої поїздки глави уряду на Житомирщину, що «нам є що показати людям у кожній області, у кожному регіоні», то прохолодне, м’яко кажучи, ставлення до інформування населення дещо спантеличує. Так, нібито на Поліссі начисто забули давню народну мудрість, що «мало гарно танцювати, треба ще вміти поклонитись». А особливо за умов шаленого інформаційного тиску на наших співвітчизників з боку тих, для кого населення — лише потенційний електорат, якому настирливо нав’язують думку, що чорне — це біле і навпаки.

«Не все погано»,  а ще гірше…

У журналістському запиті до заступника голови Житомирської облдержадміністрації Віктора Балюрка, який опікується питаннями гуманітарної сфери, я просив повідомити про забезпеченість шкіл і бібліотек передплатою на «Урядовий кур’єр». Відповідь виявилась прогнозованою: у 803 загальноосвітні заклади області надходить лише 163 комплекти газети, а із 914 бібліотек лише у 111 є видання, що має бути обов’язковим для кожної книгозбірні. Прохання прокоментувати доцільність утримання за бюджетні кошти бібліотек, в яких, на відміну від післявоєнних хат-читалень, немає навіть підшивок основних загальнодержавних газет, залишилось без відповіді.

Зате в адресованому мені офіційному листі стверджується, що «не все так погано», бо, мовляв, «у більшості шкіл, районних бібліотек області є доступ до мережі Інтернет, що дає змогу оперативно дізнаватися про новини в Україні, діяльність уряду та інших органів центральної влади, користуватись нормативно-правовою базою. Це більш дешевий та доступний спосіб, який дозволяє зекономити скромні бюджетні асигнування на придбання книжок».

Після ознайомлення з цим «пасажем» мимоволі виникають об∂рунтовані сумніви щодо повної дієздатності чиновників, які вважають, що відмова від передплати «Урядового кур’єра» серйозно впливає на фінансовий стан довірених їх опіці шкіл і бібліотек. Не кажучи вже про те, що коли у 23 районних бібліотеках справді є Інтернет, то для сотень сільських бібліотек навіть проводовий телефон — розкіш.

Важко також не звернути уваги, що рівень забезпеченості «Урядовим кур’єром» у розрахунку на 1 тис. населення у великих містах області (за винятком Коростеня і Новограда-Волинського) суттєво вищий, ніж у прилеглих до них однойменних районах. Тим часом, за логікою чиновників, має бути з точністю до навпаки, бо Інтернет-користувачів серед городян на порядок більше, ніж на селі. Отож насправді річ не у конкуренції між електронними і паперовими носіями інформації, а у банальному розумінні (чи, точніше, нерозумінні) конкретними посадовими особами своїх прямих службових обов’язків.

До речі, у згадуваних як виняток Коростені і Новограді-Волинському місцеві громади очолюють представники Компартії і Народної партії Литвина. Не гріх відзначити, що міські голови тут уміють як працювати, так і звітувати, чому аж ніяк незайве повчитися…

Дурневі  на радість

У вже цитованій відповіді Житомирської облдержадміністрації з гордістю повідомляється: «Більше, ніж торік, передплачено газету «Урядовий кур’єр» в Овруцькому, Олевському, Коростенському, Радомишльському, Ружинському та Житомирському районах (від 100,2% — 141,2%). Досягли тогорічних показників у Чуднівському та Романівському районах».

Зрозуміло, що у решті районів — спад, про причини якого — мовчок. Утім, зростання на 141,2% вражає, доки не знаєш, що у всіх перерахованих вище адміністративних одиницях передплачено від 42 до 56 комплектів газети. Отож навіть на «взірцевих» територіях «Урядовий кур’єр» не доходить як до всіх бібліотек і шкіл, так і до багатьох сільрад та населених пунктів Житомирщини.

На цей закид у бравих чиновників є вже готова відповідь: «Звертаємо Вашу увагу на те, що відповідно до Бюджетного кодексу утримання районних, міських, сільських закладів культури, зокрема передплата періодичних видань, здійснюється за рахунок місцевих бюджетів». Отож, шановний, адресуйте свої претензії міським, сільським і селищним головам. З формальної точки зору правильно, однак хочеться вірити, що на Житомирщині все ж таки діє єдина для всієї країни вертикаль влади, представникам якої не байдуже до життя найвіддаленішого хутора на довірених їм територіях. Та поки що інформаційне поле Житомирщини нагадує відірвану від життя України «резервацію», в якій кількість передплачених всеукраїнських видань скоротилась на 21%, а поліщуки вимушені ностальгічно згадувати газетне розмаїття убогих хат-читалень післявоєнної пори…