«Одруження» М.Гоголя на Житомирському кону

Постановка Петром Авраменком «Одруження» за однойменною п’єсою  М.В.Гоголя лише підтвердила істину: режисер, який створив свій власний  художній всесвіт, ніколи не буде вторинним  по відношенню до драматичного тексту. Не знаю, чи був би задоволений Гоголь, але глядач залишає театральну залу після вистави у захваті.  

«Одруження»  Петра Авраменка  -  це відкриття  в гоголівському класичному тексті того, що не підкоряється законам швидкоплинного часу.  ЇЇ пафосом, її суттю став образ  Храму, який протягом всієї вистави зводять з волі режисера, аби не щезала духовність, як вічне і нетлінне. Режисер – зрозумів і втілив своєрідність гоголівського сміху і подав його у вишуканій формі вистави-жарту.

Таке розуміння жанрової природи вистави дозволило і акторам розкрити грані свого хисту. Безумовним успіхом вистави  став образ Подкольосіна у виконанні В.Рагутського . Глибока драматична актриса О.Заведія несподівано яскраво розкрила комічні грані свого характеру. Вагомою заявкою на майбутню акторську долю стала і роль Агафії Тихонівни ( другий день прем’єри) у виконанні С.Ющенко. Явним талантом позначено виконання ролі  Кочкарева молодим актором Я. Медвєдєвим.

Буквально полонив глядача тонким гумором  актор М. Карпович (Яєчниця). Яскраво вирішив свою роль і С.Рогов (Жевакін). Онучкін у виконанні С.Артеменка одночасно комічний і трагічний. А сцени за участю заслуженої артистки України Л.Берелет(Арина Пантелеймонівна) і артистки О.Карпович (Фекла Иванівна) буквально насичені  озоном комічного.  І світле начало вистави багато в чому залежить від блискучих імпровізацій саркастичного Д.Кокарєва (Степан) та іронічної С.Поліщук (Дуняша).

На кону володарює дух співтворчості. І в такому ансамблі чути голос не лише акторів, але й оркестру (концертмейстер – Оксана Лисенко). Він визначає музичний лейтмотив вистави та її емоційну атмосферу. Вишукано і епічно звучить хор (прекрасний дебют хормейстера Алли Кушнір). Виразною є пластика деяких мізансцен, поставлених Анною Перепелицею.

І за всім цим – постать режисера, для якого театр – це храм любові до людини, світла і краси. Тому-то і молитва, яка звучить на початку вистави, і Храм, який постає у фіналі вистави, – це не лише складові наскрізної метафори, яка надає старовинному сюжету сучасного звучання, а безкомпромісно заявлена позиція митця.

Професор О.Чирков.