Сільський голова Корчака продав пам'ятку археології!

Пам’ятка історії та культури, що датується ІІ половиною 1-го тис. н. е., розташована неподалік с. Корчака Житомирського району, можливо, й невідома його нинішнім жителям. Однак не знати про археологічні дослідження, що тривали постійно на цих землях упродовж хоч минулого, але не такого вже й далекого століття - нереально.

Сьогодні це - вимиті дощем ділянки грунту, глибокі борозни, чисельні фрагменти ліпного посуду, стінок гончарних посудин у дуже мальовничому місці на березі річки Тетерів. Але ті, кому законом визначено відповідати за охорону пам’яток історії та культури, раптово про це забули.

Історик Антон Томашевський виявив ряд пам’яток доби бронзового раннього залізного віку, а також раннього середньовіччя. Ще до цього, у 1959-1960 роках інша дослідниця Ірина Русанова відкрила тут слов’янське поселення празько-корчацької культури назване Корчак І.

Історична довідка. На початку раннього середньовіччя на території України вирізнялися три великі слов’янські культури: празько-корчацька, пеньківська і колочицька. Корчацька або празько-корчацька побутувала упродовж V—VII ст. н.е. Її пам'ятки були відкриті наприкінці XIX — на початку XX століття біля села Корчак Житомирської області. Саме за цим пунктом вся група аналогічних та синхронних пам'яток отримала в археологічній науці назву корчацької. Аналогіч¬ні корчацьким пам'ятки були виявлені на території Праги, тому ці слов'янські старожитності називають корчацько-празькими. Вони були поширені на широкій території від Правобережжя Верхнього Дніпра і Прип'яті до Ельби і Дунаю.

Поселення ще у 1969 році взяте під державну охорону як пам’ятка археології місцевого значення (охоронний № 367) та включене до Державного реєстру пам’яток археології Житомирської області.

А відповідно до прийнятого у червні 2000 року Закону України «Про охорону культурної спадщини» усі пам’ятки археології є державною власністю та землі, на яких вони розташовані, перебувають у державній власності і належать до земель історико-культурного призначення. Здійснення контролю за охороною пам’яток історії та культури в межах відповідної адміністративно-культурної одиниці покладено на місцеві державні адміністрації. Окрім того, проекти відведення земельних ділянок під містобудівні, шляхові, меліоративні та землевпорядні роботи погоджуються з відповідними органами охорони культурної спадщини лише після їх повного археологічного дослідження(!).

Але повернімося до Корчака. У даному випадку ціннісна пам’ятка розташована у межах селах – то ж її охорону забезпечує орган місцевого самоврядування, тобто сільська рада, яка і відповідний договір з Управлінням культури та туризму Житомирської облдержадмівністрації уклала у 2008 році. Та сільський голова, разом з секретарем, випадково «забули» і про охоронний договір, і про обов’язкове погодження передачі земель історико-культурного призначення та передали ділянку загальною площею 0,45 га у приватну власність третім особам. Виявляється і так буває.

Як прокоментував ситуацію начальник Управління Державної служби по боротьбі з економічною злочинністю УМВС України в Житомирській області Юрій Крошко, на початку вересня за матеріалами спільної перевірки прокуратури та органів внутрішніх справ прокуратурою Житомирського району порушено кримінальну справу за фактом зловживання і службового підроблення службовими особами Корчацької сільської ради Житомирського району, що заподіяло тяжкі наслідки за ч. 2 ст. 364 (Зловживання владою або службовим становищем) та ч. 2 ст.366 (Службове підроблення) Кримінального кодексу України.

Проведені мистецтвознавчі експертизи засвідчили, що потужність культурного шару слов’янського поселення Корчак І складає близько 0,25 м. Тобто лише фундамент сучасного котеджу цілком поглине житла прадавніх слов’ян напівземлянкого типу.

Є ще один цікавий момент. На відчужених землях розташоване не лише поселення, але й могильник давніх слов’ян. Для тогочасного поховального обряду у вигляді трупоспалення характерні грунтові та підкурганні поховання. Залишки кремації вміщували у глиняні горщики-урни або просто зсипали в яму. Трупоспалення, як правило, здійснювалось на стороні, а потім залишки кремації зсипались у керамічну урну або в ямку, викопану в материку. Як правило, насипи були невисокими - до 1 м, діаметром - до 10 м. Хто з-поміж нас - знаючи, що на цих землях було розташоване, по суті, кладовище - ризикне будувати там оселю й сподіватиметься на щастя в ній?

Наразі розслідування кримінальної справи триває. Вартість завданих державі прямих збитків становить 231 тисячу гривень, однак грошова вартість культурного шару території поселення за підрахунками експертів складає понад 41 мільйона гривень. Питання, яким чином історико-культурна спадщина буде врятована - залишається на сьогодні відкритим.

Алла ВАЩЕНКО, ВЗГ УМВС України в Житомирській області