Суд отбирает у матери-инвалида ребенка

В 24-річної мешканки смт. Любар Житомирської області Тетяни Уманець мати нечесним шляхом намагається відібрати дитину. Жінка підкупила суддів та попри все хоче позбавити доньку материнства.

Студентка 4 курсу філологічного факультету ЖДУ ім. І. Франка Тетяна Гуменюк, перебуваючи у шлюбі, завагітніла очікуваною дитиною. Тетяна народила синочка, вже маючи І групу інвалідності. Після тяжкої хвороби у Тетяни працював лише один бік тіла. Сталося диво – дівчина змогла виносити і народити здорову дитину.

Тетянин чоловік злякався труднощів, небезпеки втратити водночас і дружину, і дитину, та просто втік. Відразу ж подав на розлучення.

Вагітність потребувала постійного лікування, зберігання плоду, і, так як Таня самотужки оплачувала контрактну форму навчання, вона постійно знаходилася у лікувальних закладах, бо там можна було і поїсти, і спокійно переночувати.

Постійна нестача коштів щодня нагадувала про себе, та й лікувальний заклад не завжди міг забезпечити пацієнтку дорогими бюджетними препаратами. Але бажання стати мамою, бажання бути потрібною пхнуло щосили в спину. Тоді студентка вперше за довгі роки звернулася за допомогою до своєї матері, оскільки до закінчення абортного терміну намагалася матері звістку про дитину не сповіщати. І ось на 5-му місяці вагітності Таня таки наважилася сповістити матір, що скоро сама стане мамою. Реакція була непередбачувана: мати зразу ж облаяла доньку, потім проклинала, згодом видала, щоб Таня готувалася до аборту.

Наступного дня мати навідала завідуючу гінекологічного відділення, у якому лікувалася її донька. Мати пояснила лікарю, що Таня, з її слів, нерозумна, фізично не дієздатна, не усвідомлює, які тортури її чекають у догляді за дитиною. Після того завідуюча охоче згодилася на позаплановий аборт.

На очах у всього відділення Таню силоміць затягли до операційної. Як виявилось, все для аборту вже було готове. Тільки ось – маленька дрібничка – потрібна письмова відмова від породіллі... Мати разом з лікарем вмовляли Тетяну, що аборт на такому строці – цілком нормальна річ, можна буде і пізніше завагітніти... Але Таня добре розуміла, що йти на аферу не варто, й інше дитя їй не потрібне, а тільки те, яке під серцем...

Почувши таку відповідь, мати відвернулася від доньки. Відтоді жінка не цікавилася життям Тетяни. Зовсім чужі люди намагалися вагітній допомогти: чи то харчами, чи то увагою, житлом.

Народження синочка пройшло вдало. І тоді Таня вже вкотре переконалася, що не дарма Бог наділив її таким сильним характером. Попри побоювання лікарів, що період вагітності може закінчитися трагічно, попри намагання матері не допустити цієї дитини у світ людей, попри важкі державні екзамени, попри злидні і образи людей...

Напевно, совість Таниної матері таки замучила її, та й у селі соромно було би дивитися людям у вічі. Жінка прибула до пологового будинку та з випискою забрала доньку із внуком до себе додому. Здавалося, все погане закінчилось.

Але жахіття тільки починалися: щоденне знущання, приниження, мовляв, навіщо ти його народила; навіщо ти лягала у ліжко зі своїм чоловіком. Весь Танин дохід мати нагло відбирала для модного одягу молодшій доньці, тоді як у неї був лише один змінний одяг. Коли Таня чинила опір – отримувала синці під очима та вирване волосся. Таня до смерті боялася за життя синочка, однак не могла нікому розповісти про свою проблему. Їй просто не повірили б, оскільки мати у селі має гарну репутацію. Таня лягала ввечері спати і молила лише про одне: аби хоч побачити перші кроки своєї малечі, щоб тільки дожити до цього.

Невдовзі після святкування першого року народження синочка, Таня знову відчула на своєму тілі десятки ударів від матері. А синочок, хоч і чоловік, але маленький, спостерігаючи, плакав із якоюсь такою дитячою цікавістю. Тоді молода мама зрозуміла, що не повинна допустити, щоб дитина більше плакала, і варто зважитись на кардинальні зміни.

З пучком вирваного волосся, із синім обличчям Таня пакує у сумку Біблію та легший одяг; на останок пояснює синочкові: «Мама повернеться за тобою. У мами просто не працює одна рука, і вона тебе зараз забрати не може, та й мамі наразі і нікуди йти...» Синочок тримав за ногу і не відпускав – хоч і маленький, але розумів усе.

Тікаючи, шкутильгаючи на шляху до райцентру, Таня всю дорогу плакала: як він без мене, і як я без нього. А в голові прокручувалися страшні слова матері: «Я в тебе дитину заберу, ти не варта бути матір'ю!». Тетяна вирішила: треба себе і дитину захистити у законодавчих установах.

Кожен день без дитини дівчині видавався вічністю: сльози, розпач, біль у серці... Тетяні хотілося хоча б краєм ока глянути, наскільки він, син, став більшенький. Одного разу Таня наважилася приїхати додому, але сина видерли у неї з рук і закрили спиною. Зустріч закінчилася для Тані черговими синцями.

Невдовзі дівчина дізналася, що її мати подала позов до суду на позбавлення Тані материнства. Танина мати аргументувала все тим, що Таня не бере участі у вихованні дитини. Дівчина трималася за кожну волосинку, щоб врятувати право бути матір'ю, щоб дитина росла не сиротою, щоб дитинку можна було щодня бачити. Вона всюди молилась, увесь свій час... І Бог почув – Таню не позбавили материнства, і переконали бабусю, щоб та дозволила Тані бачитися з сином. Зустрічі тривали регулярно, але цього мало для материнського серця. Кожного разу, коли Таню штовхали у плечі, щоб вона вже йшла, синочок маму не відпускав... Плакав... Гукав: "МА-МА…"

Тетянина мати вирішила на цьому не зупинятися. Зараз вона намагається оформити опікунство над внуком при живих батьках. Триває судова тяганина. Шансів у Тані мало, бо хто платить, той і диктує закони. А грошей у Тані нема. Натомість її мати, за словами дівчини, уже підкупила суддю та Службу опіки над дитиною, яка й зробить висновок у справі. Нечесні чиновники вирішать подальшу долю Тетяниної дитини. Танина мати невдовзі відіб'є витрачені на підкуп гроші, бо саме матеріальне збагачення і є причиною усієї тяганини. Про це мати сказала Тані прямо в очі: внук стане для бабусі джерелом доходів. Про почуття сина й матері бабуся не замислюється.

Тетяна, будучи інвалідом І групи, закінчила одночасно два навчальні заклади і сьогодні працює журналістом. Незабаром розпочне роботу створене Тетяною Інтернет-видання.

Нещодавно Тетяна вийшла заміж. Її коханий у всьому допомагає молодій дружині і ставиться до її синочка, мов до свого рідного. Тетяна сьогодні шукає правди і захисту у всіх чесних людей. В цей час її мати продумала чіткий план знешкодження доньки. Для полегшення справи позбавлення Тетяни материнства, її мати вирішила зробити дівчину матір'ю-одиначкою. Спочатку батьківських прав позбавлять колишнього чоловіка Тетяни, а потім розберуться і з самою Тетяною. Суд над батьком дитини відбудеться в цей вівторок. Далі – черга Тетяни.

Молода мати не збирається сидіти склавши руки, вона до останнього буде відстоювати право бути матір'ю. Тетяна сподівається на підтримку всіх небайдужих, а найперше суддів, від яких залежить доля її дитини. Ми вже звикли до прогнилої судової системи і гнилих моральних принципів. Ми часто сприймаємо це як належне і закриваємо очі. Однак не тоді, коли справа стосується дітей.