Від робітничо-селянського до загальноукраїнського війська

Вже півтора року триває російсько-українська війна, вже півтора року точаться розмови про зміцнення обороноздатності України, зокрема про створення Збройних Сил, які б реально могли виконувати функції із захисту країни. Проте ці розмови так і лишаються розмовами, реальних же кроків – жодних. Яскравим свідченням цього є мобілізація та загальне ставлення суспільства до оборони України під час війни. Зараз Збройні Сили України більше нагадують робітничо-селянську жовто-блакитну армію, а не є одним із головних загальновизнаних інститутів існування держави. В контексті ж місцевих виборів взагалі з’явилося безглузде гасло: «Контрактна армія».

Проте для забезпечення дійсної обороноздатності України (принаймні в царині комплектування Збройних Сил) не треба надто багато.

По-перше: ніяких контрактників. Контрактна армія (чи як зараз модно її називають – професійна) є лише інституція для парадів вдома та для спецоперацій десь за його межами. Справжній захист країни – це справа всіх її громадян. Альтернативи загальному військовому обов’язку в цьому питанні просто не існує (прихильники інших поглядів можуть прочитати підручники з історії).

По-друге: армія за загальним військовим обов’язком – це не армія безініціативних і байдужих до країни, де вони проживають, рабів, а армія вільних людей, які хоробро і з самопожертвою готові захищати свою вільну країну. Тож для призову громадян до війська не треба перекривати кордони (як дехто зараз пропонує) та виловлювати людей на вулицях і в супермаркетах (як інколи зараз роблять). Ізраїль воює весь час з моменту відновлення державності і при цьому його громадяни вільно пересуваються світом. Але в необхідний час вони з’являються до війська, щоб виконати обов’язок із захисту країни.

Отже і нам лише треба створити такі умови, за яких громадяни України самі  виявляли б бажання стати на її захист. І немає значення чи то з міркувань ідейних, чи то з прагматичних. Ось деякі з них, які без сумніву забезпечать комплектування Збройних Сил України всіма громадянами України, а не лише тими, кого випадково вихоплять із натовпу.

Вихідним пунктом при комплектуванні ЗСУ має бути те, що всю повноту прав громадян України повинні мати лише ті її громадяни, які виконують і всі обов’язки громадянина. Отже, хто виконує обов’язок щодо захисту України, отримує не пільги (радянсько-комуністичний рудимент, спосіб держави, нездатної забезпечити гідний матеріальний рівень своїх громадян, вирішити це питання за рахунок загалу), а всю повноту прав громадянина України. Хто ж не виконує його – має обмежені права:

Позбавлений права власності на землю. Люди, які не захищають землю не можуть нею володіти. Іноземці ж мають право власності на землю – бо це залучення грошей в країну.

Позбавлений права голосу. Хто не захищає Україну – той не може вирішувати її долю.

Позбавлений права посідати посади в будь-яких органах влади. Хто не захищає Україну – той не може керувати нею. В такому разі у нас не буде Президентів з двома судимостями і таке інше.

Окрім того дані особи мають сплачувати податок на оборону. Відсоток від доходів, але не менше фіксованої частки від прожиткового мінімуму. Якщо людина не має доходів, то вона залучається до громадських робіт, оплата за які йде на виплату податку. І не має значення, чи ця людина проживає в Україні, чи покидає її межі. Відомості про боржників з цього  податку передаються на пункти пропуску і при перетині кордону вони затримуються.

Разом з тим кандидати на вищі державні посади повинні подавати не тільки декларації про доходи, а й послужний список служби в армії. І тоді ми будемо бачити, не лише як живе даний претендент, а й те, як він захищав Україну.

Особи, які за станом здоров’я чи релігійними переконаннями не можуть проходити службу в бойових підрозділах ЗСУ, щоб отримати всі громадянські права можуть пройти службу в підрозділах забезпечення (перша категорія на добровільних засадах). Від проходження служби звільняються лише ті, хто отримують від держави допомогу за повну чи часткову втрату працездатності, ці особи користуються всіма правами громадянина України. Служба в підрозділах забезпечення - це та ж  служба в армії (військова форма, казарма, тощо), проте займаються в них лише господарчими роботами, фортифікацією, тощо. Термін служби в них має бути в два рази довший, ніж в бойових підрозділах.

Не претендую на роль пророка, але у 2007 р. в газеті «День» в статті «Три хвилі» (про три російські окупації України) я казав: «… я рішуче незгоден …, що дискусія про окупаційний характер радянської влади є боротьбою з вітряками. Ні! Це є реальна боротьба з українською історичною недозрілістю, що і лежить в основі всіх наших негараздів, і російських окупацій у тому числі. Це не лише боротьба за НАШЕ минуле, а в першу чергу за НАШЕ майбутнє.

Не розуміння ж цього може українців наразити… на четверту хвилю згаданої навали, натяки на що вже є. Як свого часу за Б. Хмельницького Росія на разі задовольняється малим, військовими залогами (Чорноморський флот, станції попередження про ракетний напад — Мукачево, Севастополь). А що далі?»

Коли цього разу українське суспільство не зрозуміє значимість наведеного підходу до справи оборони країни в ході вже реальної московської агресії, а буде й надалі тільки робити вигляд активної роботи в сфері оборони країни. І при цьому всі «красиві та розумні» будуть всіляко уникати участі в захисті України – не лише російсько-українська війна буде тривати невизначено довго, а й ще можуть виникнути і інші загрози.

Олександр Ляшев
майор Збройних Сил України
с.Старичі