Історія з грифом “Секретно”. Бабин Яр: пам’ять і політика

Проте найтривалішими стали відносини активації: у системі СРСР - Третій Райх злочини одного режиму провокували чи посилювали злочини іншого. Події Бабиного Яру є чудовою ілюстрацією усіх можливих стосунків - протистояння, активації, співпраці.

...Між Райхом і СРСР три місяці тривала війна, у якій ніхто не рахувався з жодними правилами ведення бойових дій. Адольф Гітлер прирік помирати від голоду та холоду мільйони полонених радянських вояків, навіть не намагаючись надати їм належну допомогу. Йосиф Сталін відступав, залишаючи колишньому союзнику випалену мертву землю і не рахуючись із місцевим населенням, якому відступати було нікуди. Жорстокість одного тирана провокувала поведінку іншого, і створювала можливості для виправдання злочинів аналогічними вчинками супротивника.

24 вересня в центрі Києва, на п'ятий день після приходу німців, злетів у повітря будинок. Через кілька годин - наступний. Вакханалія вибухів тривала кілька днів, зруйнувавши понад 300 будівель у центрі міста. На вулицях без даху над головою опинилося близько 50 тисяч киян. Скільки з них загинуло під час вибухів та під уламками власних домів, ми, напевно, не дізнаємося ніколи.

Знищення радянськими диверсантами Хрещатика стало безпрецедентною для світової воєнної практики подією. А для нацистів - приводом для втілення політичних цілей. Винуватцями катастрофи нова адміністрація оголосила єврейське населення міста і вже 29 вересня почала не менш безпрецедентне винищення євреїв в Бабиному Яру.

Вже незабаром Яр став спільною могилою для представників інших націй. Для тисяч ромів, які також не мали права на існування в "тисячолітньому Райху". Узимку 1942 року нацисти розстріляли тут кілька сотень членів ОУН. Згодом на цьому місці знайшли свій останній спочинок тисячі радянських військовополонених.

Десятки, а може, й сотні тисяч помордованих лягли в землю Бабиного Яру, ставши німим, але дуже промовистим свідченням злочину. Тому в останні дні окупації Києва німці доклали чимало зусиль, аби приховати скоєне - тіла викопували і спалювали. Страшну роботу виконували полонені, на яких чекала така ж доля.

Несподівано приховати трагедію допомогла радянська влада. Попри те, що пропаганда СРСР активно інформувала про злочини нацизму, часто прикриваючи ними свої, Кремль не відкривав світові правду про Бабин Яр. Можливо тому, що, на думку керівництва Союзу, замордовані не заслуговували на пам'ять: адже – це євреї, яких після війни прийнято було називати "безродними космополітами" і "агентами міжнародного капіталізму", це українці - "буржуазні націоналісти та колаборанти", це військовополонені - "зрадники батьківщини". Можливо, тому, що Бабин Яр приховував не лише злочини нацистів, а був могилою і для жертв сталінського режиму.

Після війни таємниці цього місця намагалися поховати під рідкими відходами сусідніх цегельних заводів, якими почали заливати Яр. Але спроби сховати одну трагедію породили іншу - 13 березня 1961 року вода перевалила через загороджувальний вал і 14-метровою хвилею бруду ринула на житловий район, забравши життя сотень людей.

Пам'ять продовжувала жити і, всупереч замовчуванню та заборонам влади, кияни вшановували загиблих. 29 вересня 1966 року з нагоди 25 роковин трагедії відбувся багатолюдний стихійний мітинг за участю відомих дисидентів Івана Дзюби та Віктора Некрасова. Врешті громадська активність змусила владу поставити монумент із невиразним написом "Пам'ятник радянським громадянам та військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської армії, розстріляним німецькими окупантами в Бабиному Яру".

Злочин приховати не змогли, відтак радянське керівництво вирішило скористатися ним у політичних цілях: для боротьби проти ідеологічних ворогів - єврейського сіонізму та українського націоналізму. Тим паче, що Бабин Яр - місце спочинку замордованих нацистами євреїв та членів ОУН - надавався стати символом об'єднання двох антирадянських сил. І справді, у повідомленні КҐБ з 1980 року йдеться про спорудження українцями та євреями меморіального парку "Бабин Яр" у м. Денвер (Колорадо, США).

У відповідь ЦК КПУ приймає кілька постанов, спрямованих на боротьбу із сіонізмом та українським націоналізмом. Однією з них Держкіно УРСР доручалося підготувати документальний фільм, що "викривав би наклепницькі вигадки сіоністів довкола Бабиного Яру". Іншою - "документальні кінострічки про злочини українських буржуазних націоналістів (у т. ч. і проти євреїв), їхнє прислуговування гітлерівському фашизмові в роки Другої світової війни".

Комуністична партія України у 1983 році затверджує "Заходи з посилення протидії підривній антирадянській діяльності зарубіжних сіоністських центрів і антирадянських елементів з числа просіоністськи налаштованих осіб", де серед іншого вказувалося: "Підготувати англійську версію фільму "Без строку давності" про звірства оунівців у роки війни над цивільним населенням, у т. ч. над радянськими євреями, для показу за кордоном із метою протидії блокуванню сіоністських і українських буржуазно-націоналістичних центрів у капіталістичних країнах".

В 1985—1986 роках Кремль розгортає масштабну пропагандистську кампанію з нагоди 40-ліття Нюрнберзького процесу. Саме тоді, на думку історика Віталія Нахмановича, з'являється спродукована КҐБ історія про участь українських націоналістів із Буковинського куреня в розстрілах євреїв у Бабиному Яру. Її "запустили в хід" через письменника Олександра Шлаєна, автора художньо-публіцистичної книги "Бабин Яр".

Ця публікація згодом стала джерелом для десятка інших уже наукових книг, які безапеляційно стверджували про участь "буковинців" у злочині. Блискуча стаття Нахмановича "Буковинський курінь і масові розстріли євреїв Києва восени 1941 року", опублікована в 2007 році в академічному "Українському історичному журналі", здавалося б, цілком розвінчала чекістську легенду і неспростовно довела: вояки куреня не могли брати участі у подіях в Бабиному Яру, бо з'явилися в Києві більш як через місяць після цього.

На жаль, цю тезу продовжують повторювати як доконаний факт навіть серйозні закордонні дослідники. Голландський історик Карел Беркгофф у роботі "Жнива розпачу", яка з'явилася в 2004 році, також приписав воякам куреня участь у злочині в Бабиному Яру. У 2011 році ця праця вийшла українською, проте автор ніде навіть не згадав публікації Нахмановича, повторивши в новому виданні стару легенду КҐБ.

Пам'ять про Бабин Яр не вдалося ліквідувати, але її далі намагаються використовувати для політичних цілей, які не мають нічого спільного з повагою до загиблих. Схоже, зайвий доказ цієї тези отримаємо цьогоріч. Усупереч бажанню громадськості, влада перенесла вшанування із традиційного 29 вересня на 3 жовтня, а від підготовки заходів усунуто представників цілого ряду українських та ромських організацій.

Це змусило їх виступити зі спільною заявою і нагадати: Бабин Яр "має стати національним центром скорботи та примирення, де були б і сакральні символи різних релігій, і музей усіх невинно убієнних. Дорога до вшанування мучеників повинна бути відкрита для всіх".

http://tsn.ua/analitika/istoriya-z-grifom-sekretno-babin-yar-pam-yat-i-politika.html