"Зовнішні вияви московського загарбництва (імперіалізму) пояснюють загарбництвом москвинів (царів та урядів). Несила подивитися глибше, побачити саме джерело московського загарбництва, побачити оті внутрішні сили, що породжують і живлять його. Тих сил є кілька.
Московщина потребувала грошей на зброю, бо сусідні держави росли культурно і економічно, отже і військово. Збільшувати податки уряд не міг, бо не залишалося вже нічого ще не оподаткованого, а старих податків не могли зібрати всіх. Залишалося грабувати сусідів. Московський народ за наказом свого царя радо йшов підбивати, поневолювати, визискувати, обкрадати сусідні народи. Замість працювати і віддавати панові доробок, надходила золота нагода самому стати паном, забирати все у підбитого народу. Щонайменше – бути підпанком, наглядачем, погоничем, жандармом на легкому хлібі десь у підбитій Україні, Кавказі, Азії. А в якому краї жити – москвинові байдуже. У кожному підбитому краї він почувається паном, бо має владу наказувати і право та силу грабувати.
Отже, московське загарбництво постало і живиться не з примхи чи жадоби самих московських царів, урядів, а також вдачею та світоглядом самого московського народу. „Что взято – то свято",– каже москвин. А взято самої землі чужої стократно більше, як мали своєї. Так московська держава мала у:
ХІІІ ст. – 216.000 кв.км
XIV ст. – 560.000 кв.км
XV ст. – 8.720.000 кв.км
XVIІ ст. – 14.392.000 кв.км
XVIIІ ст. – 17.080.000 кв.км
XIX ст. – 12.000.000 кв.км
XX ст. – 23.000.000 кв.км
Московщина загарбала: 1556 р. Татарську Орду, 1581–1645 – Сибір, 1709 – Україну, 1721 – Прибалтику і Фінляндію, 1739 – Східну Чорноморщину, 1783 – Крим, 1792 – Західну Чорноморщину, 1772–1792 – частину Польщі, 1813 – Грузію, 1815 – решту Польщі та Бесарабію, 1854 – Амурщину, 1865 – Туркестан, 1881 – Хіву, Бухару.
„За 234 роки (з 1228 р.) Московщина мала 160 війн зовнішніх і 90 домашніх. За 103 роки (1492–1595) Московщина воювала 50 років. Отже, в середньому один рік воювала, а один готувалася до наступної війни"249. За останні 200 років Московщина воювала 128 років. Це були загарбницькі війни і лише 4 оборонні. Ті оборонні тривали 4 роки.
Більшовицька Московщина воювала: 1917–1919 рр. Україну, 1920 р.– Польщу, 1921 р.– Казахстан і Грузію, 1922 р.– Туркменистан, Таджикистан і Україну (селянські повстання), 1929 р.– Китай, 1936 р.– Японію, 1939 р.– Фінляндію, Польщу, Румунію, 1941–1945 рр.– Німеччину, 1945 р.– Японію, 1956 р.– Мадярщину. Тепер у московському ярмі є 178 мільйонів люду (разом із сателітами). За переписом 1926 р. в СРСР було: москвинів 52 %, а немосквинів – 48 %. А за переписом 1939 р. було: москвинів 58 %, а немосквинів 42 %. Отже, москвинів збільшилося на 6 %, а немосквинів зменшилося на 6 %. Це за московською „статистикою".
Московське загарбництво почалося від заснування держави, коли Андрій Боголюбський сплюндрував 1169 р. Київ. Його син Юрій Суздальський не брав участі у бою під Калкою 1223 р. Він хотів, щоб татари побили київських князів, а сам, зберігши військо, став би найсильнішим з них і міг запанувати над усіма. Далі безперервно загарбували сусідні землі всі Івани, Петри, Катерини, Миколи, Ленін, Хрущов."
(Павло Штепа. Московство. Видання п’яте. Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 2005. С. 161-162.)