Щоб перейменувати, потрібна ініціативна група і рішення місцевої ради

Найпоширенішими відмовками, чому вулиця досі не перейменована, є такі: «ми так звикли, навіщо щось змінювати?», «не на часі», «мешканцям потрібно буде змінювати усі документи – це дуже дорого!», «зараз війна (вибори/економічна криза), треба іншим займатися», «ліпше б пенсію підняли», «це ж наша історія!», «не треба чіпати минуле, треба думати про майбутнє».

У Хмельницьку чиновники гарно попрацювали. На сайті Хмельницької міської ради є цікавий розділ про результати обговорення можливих перейменувань вулиць. Прочитайте його, тут зібрана найкраща колекція міфів проти:

«Значна частина учасників наголошують на тому, що нині, коли країна перебуває у стані війни та в складних економічних умовах, не час витрачати кошти на перейменування вулиць. Частина людей вважають, що історію треба шанувати такою, якою вона була. Найбільше ж людей непокоїть те, що в результаті перейменування їм доведеться займатись переоформленням документів».

Три історії про те, що перейменування - «це надто дорого!»

Фактично, вся вартість перейменування для місцевого бюджету – це кошти, витрачені на виготовлення нових табличок та дорожніх знаків з покажчиками.

Міф «це надто дорого», яким лякаюсь переважно пенсіонерів, стосується не табличок, а насамперед зміни документів мешканців у зв’язку з перейменуванням. І тут він дуже добре спрацьовує.

Дослідження назв центральних вулиць більшості населених пунктів України ТЕКСТИ провели у 2012 році. Навіть після перемоги Майдану ситуація кардинально не змінилася

Саме це стало основною причиною того, що мешканці селища Таромського, що входить до Дніпропетровська, відмовились перейменувати вулиці з радянськими назвами на честь героїв АТО – вул. Кірова планували перейменувати на вул. Олександра Малолітнього, вул. Жовтневу - на вул. Олександра Мартинова, вул. Тельмана - на вул. Костянтина Буша.

Два бійця добровольчого батальйону загинули, коли їхній автобус випадково підїхав до блок-посту російських терористів 13 серпня, третій солдат загинув в Старобешівському районі Донецької області наприкінці липня.

Ще одна історія із Полтави – два місяці тривало громадське обговорення про перейменування вулиці Артема на Петлюри. Більшість учасників обговорення висловились «за», та міська влада відмовилась перейменовувати. Один із аргументів - начебто від початку проведення опитування до них почали звертатись мешканці вулиці Артема, які «акцентували увагу на тому, що в сьогоднішній непростій ситуації фінансові та часові витрати на заміну всіх документів лягають на їх плечі справжнім тягарем».

Третьою історією, яка підсумує попередні дві, буде судова тяганина в Пирятинському районному суді на тій же Полтавщині. Протягом майже півроку розглядалася адміністративна справа стосовно перейменування вулиці Леніна на вулицю Героїв Майдану та вулицю Авіамістечко у селі Велика Круча.

Мешканці, які були проти перейменування вулиці, судилися через те, що начебто рішення сільської ради про перейменування змусило б переоформлювати усі наявні в них документи.

Проте, позивачі так і не змогли надати жодного документа, який би засвідчував, що комусь із них, чи інших осіб, довелося сплатити хоч якісь кошти у зв’язку з перейменуванням вулиці, тому суд не задовольнив їх позов.

Ось на цьому і варто поставити крапку і розвінчати міф про те, що перейменовувати вулиці дорого. У законодавстві нічого немає про те, що мешканцям вулиці треба негайно переоформлювати документи у зв’язку з перейменування вулиці і за це платити кошти.

«Прописку» змінювати не потрібно

Як пояснив нам юридичний консультант Центру досліджень визвольного руху адвокат Сергій Рябенко, після перейменування мешканці вулиці не мають терміново змінювати документи:

«Цим тільки лякають, користуючись необізнаністю звичайних людей у тонкощах українського законодавства.

Документи, які засвідчують право власності громадян або юридичних осіб на квартири та інші об’єкти нерухомого майна, і так залишаються чинними. При здійсненні продажу або іншого відчуження такого нерухомого майна, ці документи будуть замінюватися за загальною процедурою».

Що стосується реєстрації місця проживання або перебування особи (за старою термінологією – «прописки»), то чинним законодавством України узагалі не передбачено обов’язку змінювати «штамп» у паспорті у зв’язку зі зміною назви вулиці.

Нова назва вулиці може з’явитися у паспорті, скажімо, тоді, коли людина змінила прізвище і через це йде міняти документи, або ж купила квартиру на тій самій вулиці за іншою адресою і все одно їй потрібно змінювати місце реєстрації.

Юридичні особи так само зможуть змінити дані про назву вулиці у загальному порядку при внесенні змін до своїх установчих документів, пов’язаних зі зміною складу своїх учасників (засновників, власників), структури управління тощо.

З чого почати перейменування?

Для того, щоб розпочався процес перейменування вулиці, сільському/селищному/міському голові подають пропозицію, що ось таку то вулицю варто перейменувати, чому і якою має бути нова назва.

Згідно діючого законодавства, пропозицію може внести будь-який громадянин України, іноземець, особа без громадянства, які на законних підставах знаходяться на території України, об’єднання громадян, трудовий колектив, будь-який державний орган.

Процес перейменування може й розпочати сам сільський (селищний, міський) голова, секретар чи депутат місцевої ради.

Пропозицію розглядають не більше 45 днів і виносять на обговорення.

Варто пам’ятати, що є кілька випадків, коли пропозицію не винесуть на громадське обговорення.

Так, не підлягають розгляду пропозиції, у яких не зазначено місце проживання автора звернення, не підписані автором (авторами), а також такі, з яких неможливо встановити авторство. Крім того, не підлягають розгляду повторні звернення однієї і тієї ж самої особи, які раніше вже подавалися до того ж самого органу з того ж самого питання і воно було вирішене.

У деяких містах існує спеціальна комісія, яка розглядає питання, пов’язані з перейменуванням. Так, у Києві цим займається Комісія з питань найменувань та пам’ятних знаків виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Ця комісія на своїх засіданнях фахово вивчає питання та надає висновки з приводу доцільності перейменування.

Громадське обговорення має тривати не менше двох місяців і визначається організатором – сільським/селищним/міським головою. Воно може проходити у формі конференції, форуму, громадських слухань, засідання за круглим столом, зборів, зустрічей, теле-, радіодебатів, інтернет-конференції, електронної консультації.

Наприклад, у Києві громадське обговорення про перейменування вулиць відбувається у формі інтернет-голосування на сайті КМДА, де можна або підтримати пропозицію, або ж запропонувати свій варіант.

Може статися так, що у громадському обговоренні взяла участь дуже мала кількість людей. Проте це не привід не перейменовувати вулицю, якщо більшість тих, хто проголосували, висловились за.

У законодавстві не вказано, який відсоток мешканців населеного пункту мають взяти участь в обговоренні для того, аби воно вважалося таким, що відбулося.

Після проведення громадського обговорення протягом 2 тижнів мають бути оприлюднені результати про те, скільки осіб взяли участь, узагальнений аналіз пропозицій та зауважень.

Хто вирішує, чи перейменовувати вулицю?

Навіть якщо під час громадського обговорення більшість мешканців висловилась за, вулиця ще не перейменована.

Наступний крок - сільський/селищний/міський голова вносить проект рішення про перейменування вулиці на розгляд місцевої ради.

Це виглядає ось так:

Розгляд питання про перейменування вулиць місцевою радою може тривати до 30 днів. Спершу відповідна комісія сільської/селищної/міської ради проводить попередній розгляд питання. Якщо рішення позитивне, то на пленарному засіданні депутати місцевої ради більшістю голосів ухвалюють рішення про те, щоб перейменувати вулицю.

Проте це ще не все. Наступний важливий крок – офіційне оприлюднення рішення місцевої ради. У столиці є цілий ряд вулиць, які пройшли увесь алгоритм перейменування, проте не були перейменовані лише через те, що рішення щодо них не були офіційно оприлюднені. Це вулиця Січових Стрільців (Артема), Велика Васильківська (Червоноармійська), провулок Костя Гордієнка (Чекістів).

Якщо рішення оприлюднили, тоді вітаємо! Вулицю перейменовано!

Більш детально із процедурою перейменування можна ознайомитися у методичному збірнику для сільських, селищних і міських рад, який підготував Український інститут національної пам’яті.

Грошей потрібно мало

Як ми вже писали, єдине, на що потрібні кошти після перейменування вулиці – це таблички з назвами вулиць і дорожні знаки з покажчиками назви.

У першому-ліпшому інтернет-магазині фірми, яка виготовляє вивіски, таблички та меморіальні дошки, можна замовити таблички з назвами вулиць від 65 до 300 грн. Звісно, якщо на вулиці 100 будинків, а на кожен потрібно по 2 таблички, то місту перейменування вулиці може обійтися недешево, адже окрім придбання табличок, потрібно буде ще їх встановити.

Проте, як показують події останнього року, українці можуть самоорганізуватися. Не хочете жити на вулиці Леніна? Встановити нові таблички на вулиці можна силами меценатів і волонтерів. Було би бажання.

Проте перед тим, як за власні кошти купувати таблички, поцікавтеся, на що витрачає гроші місцева влада? Можливо, купує малину по 700 грн за кілограм?

Як назвати вулицю?

Місцеві громади можуть повернути історичну (докомуністичну) назву вулиці, чи присвяти її якомусь з місцевих або загальнонаціональних героїв.

У нинішній війні з Росією за Незалежність загинуло чимало нових героїв. Якщо загиблий герой жив у вашому місті чи селі гріх не назвати вулицю на його честь.

Володимир В’ятрович, Голова Українського інституту національної пам’яті, каже, як не варто називати вулиці: «Ми точно знаємо, чиї імена мають зникнути з мапи нашої країни, її міст та сіл – імена людей, причетних до масових злочинів, людей, що творили один із найжахливіших тоталітарних режимів в історії людства. Вони назавжди мають лишитися в минулому».

Для полегшення роботи органів місцевого самоврядування Інститут національної пам’яті у методичному збірнику по перейменуванню вулиць підготував біографічні довідки осіб, які причетні до боротьби проти незалежності України, зокрема Володимира Леніна, Станіслава Косіора, Сергія Кірова, Дмитра Мануїльського, Павла Постишева, Михайла Фрунзе, Миколи Щорса та ін.

Що ми маємо. Діти йдуть у школу вулицею Леніна, а там їх учать, що з вини Ленін загинуло міліони українців. Ми так привчаємо школярів до подвійної моралі, тієї самої, яку насаджував СРСР.

Дані станом на 2012 рік, щоб збільшити зображення клікніть на нього