Дєдиваівалі: про ленд-ліз та солярку

Чому в СРСР американці постачали винятково дизельні Шермани?
Шермани американці вважають найкращим танком WWII. Вироблявся він десятками тисяч на десятках заводів. У декількох країнах світу. Танк бензиновий. Але в СРСР постачався винятково його дизельний варіант. 4246 штук спеціальних дизельних Шерманів. Чому?

Тому що тоді, як і зараз (ХХІ сторіччя), Росія БАНАЛЬНО не могла забезпечити себе бензином. Так. Сталін видобував мільйони тон нафти. Але не міг виготовляти обладнання для перегонки нафти на бензин. Так само як і Путін зараз. Сирої нафти і примітивної соляри Сталін мав у надлишку. А якісного бензину не вистачало навіть для літаків.

Під час війни 2/3 використаного авіабензину привезли американці по Ленд-лізу. Більшість виробленого в СРСР - виробили на привезеному із США по Ленд-лізу обладнанні. З додаванням теж повністю привезеного по ленд-лізу тетрра-етил-свинцю. "Сможем пафтаріть"?...

Дефіцит авіапалива і до війни у мирний час був дуже сильним. Настільки, що крадений у французів дизельний двигун харків'яни переробили на В-2 саме для авіації. Але "авіадвигун" В-2 був лайном навіть для невибагливого СРСР. Маючи аж 1000 кг маси розвивав всього 500 к.с. потужності. Для порівняння бензиновий двигун штурмовика ІЛ-2 розвивав 1500-1800 к.с. при масі 880 кг. Авіадвигун винищувача ЯК-9 при масі всього 570 кг розвивав - 1100 к.с . При цьому виробництво дизельного двигуна складне і коштувало в СРСР удвічі дорожче аналогічного бензинового. 
Саме тому всі танки світу (на яких не економили) юзали авідвигуни. Дешеві танки юзали дешеві двигуни цивільних бензинових вантажівок.

Але у радянських танкістів не було навіть такого лайна як В-2. Окрім того і вибору не було - всі "крихти" авіапалива зжирала катастрофічно численна авіація.

До переваг В-2 радянська історіографія називає:
1) "Дешевизну" соляри. Для тих хто молодше мене поясню. В СРСР таке слово як "ціна" мало дуже ефімерне, штучне застосування. Деякі товари були "НЕдифіцитні", тобто нахрін нікому непотрібні навіть безплатно. Решта товарів були "дефіцитні", тобто за гроші взагалі не купиш. Тобто їх можна було придбати лише з порушенням закону "по блату". Це називалося "дістати". В часи Сталіна "авіапаливо" було дефіцитом. Як "джинси". А соляра була "Не дефіцитом", як галоші. Зайвого бензину ще й для танків просто не існувало в країні. Навіть конче потрібного для літаків не існувало в достатній кількості.
2) Економічність дизельних двигунів. Радянський танк жив у бою в середньому 40 секунд (радянська офіційна статистика). Навіть, як що порахувати відстань від найближчої залізничної платформи до місця бою, він не встигав щось зекономити. Окрім того радянський варіант В-2 жер мастило як бегемот віники. Навіть, якщо сталося диво і з двигуна чомусь не капає. В результаті мастило у ньому завжди закінчувалося раніше за соляру. Тому досвідчені танкісти (ті хто дожив до такого казусу - вже вважалися досвідченими) завжди один паливний столітровий бак заливали мастилом. 
3) Пожежостійкість соляри. Так, рідка соляра горить гірше бензину. Але пари соляри в баках вибухають ще феєричніше за бензин (Фото-1). "Тогда как 24% боевых машин уничтожено только вследствие внутреннего взрыва, причем никаких следов пожара в них не обнаружено. Часто даже боезапас полностью сохранен в укладках. " А ще дуже невдалим було розташування паливних баків навколо екіпажу вздовж бортів. Фактично, майже всі снаряди в корпус неминуче прилітали "в бак"(Фото-2). 
Тому дизельні Т-34 горіли удвічі частіше за бензинові Т-70 і бензинові Тигри (радянська статистика Курської битви).

До мінусів я зарахую:
1) В рази вища ціна ніж за бензиновий.
2) Менша потужність на одиницю маси.
3) Неможливіть запустити в мороз. Як їх прогрівали для запуску взимку? Засовали під танк спеціальне металеве корито наповнене солярою і підпалювали соляру. "Ждать 15 минут до полной готовності"... Уявили картину маслом? Вірніше кіптявою? І на горизонті декілька десятків таких стовпів... Радянський солдат по тривозі одягався поки горить сірник. Радянський танк "по уставу" мав фору 15 хвилин на прогрівання саме таким способом. 
4) В рази більша шумність за бензиновий. Цей недолік на Т-34 множився на відсутність глушників як явища. Т-34 ізригаві із двох сопел двигуна танкове ревіння і відкрите полум'я. Німці (ті що написали мемуари) спочатку чули це ревіння 38-літрового двигуна за горизонтом. Лише потім пізніше мали шанс його побачити. Як що артилерія "не допрацює". Зніміть глушника з нещасного Жигуля, і помножте його звук в десятки раз мікрофоном і колонками. Тоді ваші сусіди зрозуміють що таке "арійська ненависть". Вночі полум'я з сопел випускного колектора Т-34 приємно підсвічувало ціль в німецьких прицілах.

Саме тому США випускали бензинові танки Шерман десятками і десятками тисяч. А Сталіну везли значно дорожчі у виробництві дизельні Шермани. Що б до них ще й бензин в СРСР не волочити крізь вовчі зграї німецьких субмарин. І так вже на всю радянську авіацію везли. Далеко не завжди вдосталь і не завжди вдало допливало.

P.S:
1) Харків, як розробник дизельного двигуна В-2, відмовився від нього на своїх танках ще в часи СРСР. Харківські танки змінили з тих пір вже декілька різних поколінь двигунів. І турбіни, були, і опозитні. Переважно всеїдні.

Челябінськ продовжує ставити на танки модернізовані В-2 навіть зараз.

Павло Марчук