Незабаром: "Ми вигралі вайну"

Спогади Леонида Николаевича Рабичева
"
Обычная история. Декабрь 1942 года.

…В состоянии полного обалдения рассказал я своим сержантам и солдатам о невыполнимом этом приказе. К удивлению моему, волнение и тоска, охватившие меня, не только никакого впечатления на них не произвели, но, наоборот, невероятно развеселили их.
— Лейтенант, доставайте телефонные аппараты, кабель через два часа будет!

— Откуда? Где вы его возьмете?

— Лейтенант, б…, все так делают, это же обычная история, в ста метрах от нас проходит дивизионная линия, вдоль шоссе протянуты линии нескольких десятков армейских соединений, срежем по полтора-два километра каждой, направляйте человек пять в тыл, там целая сеть линий второго эшелона, там можно по три-четыре километра срезать, до утра никто не спохватится, а мы за это время выполним свою задачу.

— Это что, вы предлагаете разрушить всю систему армейской связи? На преступление не пойду, какие еще есть выходы?

Сержанты мои матерятся и скисают.

— Есть еще выход, — говорит радист Хабибуллин, — но он опасный, вдоль и поперек нейтральной полосы имеются и наши, и немецкие бездействующие линии, но полоса узкая, фрицы стреляют, заметят, так и пулеметы и минометы заработают, назад можно не вернуться.

— В шесть утра пойдем на нейтральную полосу, я иду, кто со мной?

Мрачные лица. Никому не хочется попадать под минометный, автоматный, пулеметный обстрел. Смотрю на самого интеллигентного своего старшего сержанта Чистякова.

— Пойдешь?

— Если прикажете, пойду, но если немцы нас заметят и начнут стрелять, вернусь.

— Я тоже пойду, — говорит Кабир Таллибович Хабибуллин.

Итак, я, Чистяков, Хабибуллин, мой ординарец Гришечкин. Всё.

В шесть утра по согласованию с пехотинцами переднего края выползаем на нейтральную полосу. По-пластунски, вжимаясь в землю, обливаясь потом, ползем, наматываем на катушки метров триста кабеля.
Мы отползли от наших пехотинцев уже метров на сто, когда немцы нас заметили.

Заработали немецкие минометы. Чистяков схватил меня за рукав.

— Назад! — кричит он охрипшим от волнения голосом.

— А кабель?

— Ты спятил с ума, лейтенант, немедленно назад.

Смотрю на испуганные глаза Гришечкина, и мне самому становится страшно.

К счастью, пехотинцы с наблюдательного поста связались с нашими артиллеристами, и те открывают шквальный огонь по немецким окопам.

Грязные, с тремястами метрами кабеля доползаем мы до нашего переднего края, задыхаясь, переваливаемся через бруствер и падаем на дно окопа. Слава богу — живые. Все матерятся и расстроены. Чистяков с ненавистью смотрит на меня. Через полтора часа я приказываю Корнилову срезать линии соседей, а сам направляюсь на дивизионный узел связи и знакомлюсь с его начальником — братом знаменитого композитора старшим лейтенантом Покрассом.
Мы выясняем, кто где живет в Москве. Я рассказываю ему об Осипе Брике, а он наизусть прочитывает что-то из «Возмездия» Блока. Говорим, говорим. Через час он одалживает мне пять телефонных аппаратов. Ночью мы прокладываем из преступно уворованного нами кабеля все запланированные линии, и утром я докладываю капитану Молдаванову о выполнении задания.

— Молодец, лейтенант, — говорит он.

— Служу Советскому Союзу, — говорю я.
"
==========================================
CРСР виготовляв у рік всього 4тис.км польового телефонного кабелю.На єдиному заводі у Пітері.
США по ленд-лізу постачали в СССР іще 400тис.км, тобто у СТО разів більше. Але навіть цього було мало і кабель був страшним дефіцитом.

Із високооктановим авіа-паливом ситуація була схожа: 97% винищувачів СССР громили німців на авіа-паливі привезеному із США. Решта авіа-палива вироблялося на американському обладнанні за допомогою американських реактивів. На тодішній радянській "осліній мочі" хороші літаки(навіть радянські) літати не могли.

Середні і важкі танки теж на "осліній мочі" їздити не могли. Тому СРСР перший у світі перейшов на дизельні танки.

З алюмінієм і резиною ситуація була ще гірша - 100% алюмінію і резини привозили із США. Єдиний в СССР, найновіший у Європі, Запорізький алюмінієвий комбінат було підірвано разом із його Дніпрогесом.

Радіостанції теж більшість - американські. Але як що рахувати тільки якісні, надійні і сучасні - то абсолютно всі.

~50% пороху заправленого у радянські набої і снаряди були теж із США. Тому відмовилися від СВТ-40: порох був кращий, іншого стандарту. Ніжну СВТ-40 від нього заїдало.
СВТ-40 клинило з самого 40го року. Але урядовим американським порохом вона взагалі стріляти не могла. Через наявність у ньому «присадки для уменьшения громкости и яркости вистрєла». І більшої потужності.

Плюс так, "по мєлочі":
- Зерно і тушонка на весь СРСР (і Україна, і Кубань і Ставропольє - окуповані Вермахтом, не забуваємо. Із власної їжі - майже тільки шишки і "клюква").

- Танки і літаки десятками тисяч. Танки і літаки "дуже хуйові". Але чомусь Покришкін літаюв тільки на P-39 Airacobra. А іноземні танки ідуть тільки у елітні "гвардійські танкові" підрозділи. Їх недосяжну(навіть зараз) ватнікам надійність описувати було заборонено. Але іноді в мемуарах зустрічається (Танкист на «иномарке» - Лоза Дмитрий)

- Вантажівки сотнями тисяч. Недосяжної для СРСР якості. Недосяжної конструкції іще років 20. Якості недосяжно взагалі назавжди.

- Джипи Willys сотнями тисяч.

- Зенітні автоматичні гармати Bofors (найкращі у світі) десятками тисяч. Неспівставної з радянськими якості.

-Тканина, шкіра, сировина, реактиви, станки, обладнання, інструменти, креслення, вибухівка, боєприпаси, черевики, високотехнологічні сплави металів і сталі.

А так, Гітлера росіяни перемогли практично самотужки. Можуть навіть повторити.
https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1303159686458070&set=a.101123143328403.833.100002921521757&type=3&theater
==========================================
Під час війни у Сталіна взагалі були відсутні вантажівки здатні перевозити, або бодай буксирувати танк. Полуторку (ліцензійний застарілий "Ford Model AA" зроблений кривими руками) пам'ятаєте?: